Європейськість визначається відважністю наважитися на те, щоби вибирати. Фатум у його глибинному значенні втрачає свій сенс. Європа вчить не боятися сказати: то я. Стільки вже було, і невідомо, як буде, але врешті закінчиться тільки отим запитанням – хто там? Відповісти на це єдине вагоме питання можна лише самому.
Речі, виявляється, потрібні передовсім для того, щоби мати що робити. Чим вони менш спеціалізовані, тим краще. Тоді вони дарують лише орієнтир – що можна робити, і впевненість, що робити можна.
Чотири впорядковані могили з написом "Королівство Нідерланди" на івано-франківському цвинтарі – єдиний матеріальний слід дивних драматичних подій 1942-1944 років, через які Станіславів/Івано-Франківськ назавжди увійшов у історію Голландії.
...тепер ідеться просто про то, щоби якось вирватись, відірватись від тої системи, в якій ми перебували і перебуваємо досі. І в який спосіб – вже не так важливо, просто треба спробувати звідти вирватися.
Сучасна Україна - це країна постмодернізму. Тут можливе все. Найбільше ми дивуємося лише тоді, коли щось стається не так, як є, а так, як би мало бути. У нас є замало підстав не сподіватися хоч чогось поганого.
Божі заповіді прийнято поважати як декларацію про наміри, однак керівництвом до щоденної дії є цілком інший кодекс. Цінуються вчинки і зусилля, які не стосуються праці над собою. Безвідповідальність, вибудована на вірі у те, що у будь-якому випадку з якоюсь із супротивних сторін удасться домовитися.
...Це були подорожні, котрі думали про місце місця, про час часу, про перетини місць і часів. Без діла, без розваг, без товариства, без споживання. Тепер таких майже нема.
…колись давно, ще коли він був малою дитиною, батьки поїхали з ним на літній відпочинок до модного курорту на початку великих Карпат, де було повітря, води і ще щось. Мабуть, щастя…
Прощання – найнормальніший стан нашого життя. З людьми, містами, будинками, книжками, уявленнями, переконаннями, псами, вікнами, доторками, стежками, водами, деревами, спогадами…
