Це суто кортасарівське. Із небаченого поєднання ніжності й простоти народжується невимовний, елегійний, правдивий трагізм.

Цією прем’єрою театр намагається дати відповідь на питання своєї власної сенсовності: він театр минулого, сучасного чи майбутнього?

Залишаючи за кадром фальшивий пафос «театру» бароко, Кауфман «включає» глядача у приватний вимір контексту сповненої катаклізмів доби, олюднює анонімних сакральних статистів.

Як  існувати театру за межами своїх стін? Якого простору він потребує? Що здатне  формувати зміст та естетику вистави?

Чи можна нав’язливе втручання «чужих» політичних контекстів у світ опери виправдати потребами актуалізації? Як найдемократичніший із музичних жанрів реагує на зміни власної сутності? 

Ми кричимо, що у нас немає сучасного військового кіно. А коли воно нарешті з’являється, ми на нього не ходимо.

Тисячолітня традиція і культурні коди українського хорового співу здатні реанімувати втрачений інтерес німців до власного фольклору, здискредитованого нацистами.

У Львівському академічному обласному Театрі ляльок однозначно щось коїться! Усе частіше там відбуваються акції абсолютно не традиційні для цього мистецького закладу.