Колажна експозиція «Тварини і люди» Олександра Максимова в дрогобицькому Палаці мистецтв (Вілла Б’янки)– це передовсім про пам’ять. Особисту та національну. Про можливість намацати наші історичні травми.

Цей образ не давав мені спокою, і коли я знайшла ще кілька свідчень подібного братства між українцями і євреями — наприклад, у Соми Морґенштерна, — то подумала, що попри усю складність взаємин між представниками цих двох народів, образ усе ж є метафорою їхнього зв’язку в Східній Галичині того часу.

Насолода мистецтвом! Так можна окреслити тривання фестивального маратону із дев’яти частин-концертів, які два дні транслювала Львівська національна філармонія. Реакція глядачів: тисячі переглядів, сотні коментарів, віртуальних оплесків, квітів. Але туга за живим музикуванням – з нами.

Український ПЕН та Харківський ЛітМузей запрошують львівських письменників та письменниць, перекладачів та перекладачок до участі у Харківській літературній резиденції-2020. 

Ностальгую за тими часами, коли музика була цінніша. Щоби її послухати, потрібно було докласти певних зусиль, у цьому процесі було щось сакральне! Тепер музики занадто багато і це стає проблемою.

Чому нас може навчити Орфей Крістіана Ґергагера і Давида Бьоша? Меланхолія, туга і смерть не торкається митця, якщо він знає, цінує і розвиває свій дар. Сила співу магічна, бо береже життя і дарує безсмертя.

Дискомфортна проза сучасної японської письменниці Саяки Мурати написана про примус до щастя. Ретельно збалансований гротеск «Дівчини з крамнички» кричить про цю нову хворобу.

Це голос коріння з-під землі, що причаїлося в бункері. Автор ― офіцер підпілля з псевдом «Хрін» пише ці тексти взимку 1947―1948 р.р., а згодом переписує та редагує у схроні взимку 1948― 1949 р.р. Цінність цих спогадів в тому, що написані вони по свіжих слідах.