Сюжетні колізії романів Остапа Українця та Сергія Германа спонукають до роздумів над тим, як в гарячі періоди історії ходять поруч ворожнеча, дружба і любов. Роман Українця стимулює до дискусії про продуктивність розбрату в державотворчому процесі, а Германа – про значення милосердя й неупереджености у час, коли правлять суд «залізо і кров».

Чому в декого виростають крила, а у когось – ні? І що робити отим, крилатим, у світі, який буває занадто жорстоким до всіх «не таких»? Та й чи існує оцей умовний поділ на окрилених і не, чи, може, усе залежить від обраної оптики і чітко сформульованого наміру – літати?

Святом мереживних павутинок, орнаментальних паперових «килимів», заслон, фіранок, картин,  вирізаних з паперу – таким уявляється «Щедрик» Дарії Альошкіної-Старух, який мандрує світом.

Нетрадиційна, несподівана, нон-фікшн… Ця книжка Павла Вольвача інтригує своєю цифровою назвою (20+1 рік нашого третього тисячоліття; 20+1 ім’я, вміло вплетене у структуру тексту, хоч умовний плюс є надто крихким, його можна замінити іншими знаками, тоді матимемо й інші комбінації...

Короткий виклад спостережень про те, як дорослішала сучасна українська драматургія покоління Y-ків та огляд шорт-ліста і гран-прі конкурсу «Драма.UA» 2021.

Для тих, хто ще не вник дорешти, уточню, що мені заімпонувало саме (тут може бути і ямб, і хорей – це таке середньовічне заклинання) використання метафори дзеркала, як вона втілена була у Назара Гончара. Львів – ГΛІΛ… Авжеж, авжеж: LVIV – ГΛІΛ.

Актуальною є розмова про свободу, бо без внутрішнього її відчування нам ніколи не закінчити цю війну. У пластиці Михайла Дзиндри — візуалізація цього вільного світогляду людей,«самознайдених» у вільному світі.

Особливість театру Романа Віктюка насамперед в експериментуванні з формою, бо тільки «форма великого трагічного шекспірівського блазня», або «розумного Арлекіна» могла дозволи цьому режисеру створити новий театр в умовах тодішнього заангажованого мистецтва.