Уруґвайський приклад

Маріо Варґас Льйоса

Чому не рекламували більше той ефективний спосіб, в який Уруґвай бореться з коронавірусом? Це правда, що йдеться про маленьку країну, в якій заледве 3,5 млн мешканців, затиснуту між двома такими велетенськими сусідами, як Бразилія і Аргентина. Але цим двом велетням велося би значно краще, якби замість того, що вони зробили, щоб зупинити (чи радше активізувати, як у випадку Бразилії) пандемію, вони узяли б за приклад Уруґвай.

Новий президент Уруґваю Луїс Лакальє Поу нещодавно прийшов до влади, здолавши лівий Широкий фронт, який управляв країною 15 років з помітними помилками в економічній політиці, але поважаючи свободу слова і вільні вибори. 13 березня стали відомими перші чотири підтверджені випадки коронавірусу в країні. Стикнувшись із тиском опозиції лівих і навіть власного об’єднання білих і кольорових, Лакальє Поу відмовився запровадити карантин, як це зробили багато країн світу. Він апелював до відповідальності громадян і заявив, що нікому, хто захоче вийти на вулицю чи продовжувати працювати, це не буде заборонено, нікого не буде оштрафовано чи затримано, не буде підвищення податків, бо приватне підприємництво відіграватиме основну роль в економічному відновленні країни після катастрофи. Буде тільки призупинено навчання в школах і на якийсь час закрито кордони.

Віцепрезидент Уруґваю Беатріс Архімон заявила пресі: “Для нас свобода особистості є дуже важливою, президент ніколи не хотів вживати заходів, які би не враховували цей основоположний аспект, який є нашою філософією життя”. А результат цієї політики, яка не захотіла скористатися із вірусу, як деякі демократичні уряди в Європі і Латинській Америці, аби обмежити свободи і просувати свою політичну програму без утруднень парламентської опозиції, не може бути позитивнішим. Переді мною результати останнього наданого Монтевідео звіту, з якого випливає, що від цієї напасті в Уруґваї померло 23 особи, заразилося 826 і одужало 689. Важко уявити менш трагічний баланс. Правду кажучи, в Швеції, яка дотримувалася схожої з Уруґваєм політики, було багато заражень і вартих жалю смертей, особливо в будинках для літніх людей – можливо, місцеві громадяни поводилися менш розсудливо і відповідально, ніж уруґвайці. Швеція мала профіцит у своєму річному балансі, тож економічні збитки від пандемії вразять її значно менше, ніж ті країни, які для її подолання паралізували свою економіку і тепер змушені будуть пожинати плоди.

Великою проблемою, з якою стикається Уруґвай, є його кордон з Бразилією, місто, яке є спільним для обох країн і де, через бразильський хаос, створений Болсонару, зараження коронавірусом помножуються. Лакальє Поу двічі відвідував прикордонне місто Рівера і, щоб знати, чи підхопив він вірус, декілька днів дотримувався добровільної ізоляції.

Я знайомий з Луїсом Лакальє Поу, зустрічався з ним на зібраннях лібералів і демократів, і мене не дивує, що він став цим винятком із правила, щойно прийшовши до влади після потрясаючої виборчої кампанії. Це молодий чоловік з принципами, прихильник свободи та ідей справжнього прогресу, який, завдяки своїй хоробрій позиції супроти цієї напасті, що звалилася на світ, може значною мірою уберегти Уруґвай від економічної катастрофи, яка нависне над країнами, де влада, нажахана пандемією і втратою популярності, поквапилася закрити фабрики і крамниці і запровадити напрочуд сувору ізоляцію або оголосити підвищення податків і націоналізацію, не подумавши, що все це ще більше погіршить економічну трагедію – один зі спадків епідемії, якого, можливо, буде найважче позбутися.

Я добре пам'ятаю мій перший приїзд до Уруґваю в 1966 році. То була епоха військових диктатур повсюди в Латинській Америці. Одним із винятків з цієї тенденції був Уруґвай, іншими – Чилі і Коста-Рика. Усе було цивілізованим і вартим уваги у цій маленькій країні середнього класу, де не було видно колосальних економічних і соціальних контрастів, яких було повно в Латинській Америці. Усе мене дивувало: як добре були написані їхні газети і журнали, якими чудовими були їхні театри, дивовижна антикварна книгарня “Лінарді і Ріссо”, де я знайшов перші видання Онетті і Борхеса, їхня блискуча плеяда письменників та критиків: Хуан Карлос Онетті, Родріґес Монеґаль, Ідея Віларіньйо, Анхель Рама, Маріо Бенедетті, Іда Вітале, Мартінес Морено і багато інших, а ще тижневик “Марча”, який третину своїх сторінок присвячував культурі і згодом відіграватиме велику роль в усій Латинський Америці. Приїзд південноамериканця у цю країну підносив мораль. Найчудовішим у ній була її демократія, найправдивіша на всьому континенті.

Що спонукало молодих уруґвайців ворохобити ту взірцеву країну, розв’язавши збройну діяльність Тупамарос? Кубинський приклад, ясна річ, божевільна мрія спустити рай на землю при допомозі вогнепальної зброї. Збройні акції і тероризм лівих були придушені, і армія – хто би міг сказати це про Уруґвай – встановила жорстоку диктатуру в країні, яка доти здавалася винятком з поганих латиноамериканських політичних традицій. Багато років Уруґвай не був навіть тінню того, яким він був раніше, і навіть Онетті, либонь, найбайдужіший до політики і революції письменник в історії Латинської Америки, опинився в тюрмі і порятувався (завдяки Іспанії) від того, щоби довгі роки провести в ув'язненні. Він так і завершить свої дні в Мадриді; він не захотів вернутися в країну, коли диктатура закінчилася і відновлена демократія вирішила нагородити його орденом.

Усе це залишилося позаду, і перебування при владі Широкого фронту, цієї коаліції усіх лівих, прислужилося бодай для того, щоби дати зрозуміти, що в Латинській Америці можливим є уряд лівих, який би не занапастив свободу. Інші латиноамериканські країни продемонстрували це також – з урядами правих, які, на відміну від карикатур, до них ліпить лівиця, також поважають закон, критику преси і гарантують вільні вибори. І передусім – не крадуть, а це схильність, яку поділяють (повсюди) політики усіх ідеологій.

З Луїсом Лакальє Поу Уруґвай може піти ще далі, незважаючи на коронавірус. І якщо є хтось, хто може керувати глибокою трансформацією своєї країни, завдяки демократичним ідеям, то це він, як і показав у ці важкі дні, коли почав свою президентську каденцію, опираючись тискові, аби і далі бути прикладом для стількох урядів, які вірили, що можуть здолати напасть пандемії при допомозі примусової ізоляції і закриття офісів і фабрик, що завжди посилює бідність, не кажучи вже про те, коли вони супроводжуються такими дурницями, як націоналізації і підвищення податків. Було би чудово для Латинської Америки, якби земля Хосе Енріке Родо, чиї ідеї були релігією для молоді минулого сторіччя на усьому континенті, стала, як і в ці дні, прикладом суспільства, що, побудоване на неминучому принципі свободи, забезпечуватиме соціальну справедливість, оперту на ринкову економіку, яка гарантуватиме високий рівень життя сукупності громадян, винагороджуватиме тих, хто робить більший внесок у спільний прогрес, дозволятиме вільну конкуренцію і підтримуватиме культуру в обстановці цивілізованої полеміки. В такі важкі моменти, які переживає зараз планета, мріяти нічого не коштує.