Щоб країна наша мала вдосталь вугілля.

 

Привіт тобі, рідна земле наша Тернопільська, земле вільна, радянська!

 

Кланяємось вам, дорогі земляки, дружини, діти, брати і сестри наші й поздоровляємо з великим святом — 1 Травня!

 

Ми знаємо, що великий Першотравень зустрічаєте ви щасливо і радісно. І в цей день ви славите своїх визволителів — радянських воїнів і великого Сталіна. Дарунками великими Вітчизні-матері нашій відзначаєте ви це свято. Творча радісна праця ваша на ланах, залізницях, підприємствах — найперший з ваших дарунків і внесків у перемогу над чужинцями — фашистами.

 

Тож і ми, сини землі тернопільської, доповідаємо сьогодні, що ми не знеславили рід свій роботящий, а стали бійцями трудового фронту, без якого немислима була б перемога над німцями-загарбниками.

 

В році 1944 ми приїхали на відбудову Донецького вугільного басейну. Скрізь, де ми проїжджали, перед очима пропливала тяжко поранена наша українська радянська земля, Особливо великого лиха заподіяли фашистські мерзотники Донбасові. Вони завалили всі шахти, зруйнували вщент чудові багатоповерові будинки, де мешкали шахтарі, перетворили в купи руїн палаци культури і клуби, де культурно відпочивали робітники. Ось шахта "Кочегарка", де ми тепер працюємо. Понад п'ятдесят років давала вона країні високоякісне вугілля. Середньодобова продуктивність її перед війною досягала 3,5 тисячі тонн вугілля. Німці зруйнували цю шахту — гордість Донбасу. Шахтарське селище з зеленими вулицями і красивими кам'яними будинками знищено повністю.

 

Радянський уряд доручив нам відбудувати "Кочегарку". І ми, земляки ваші, разом з такими ж, як ми, українцями з Сумської, Вінницької, Кам'янець-Подільської й інших областей України, зі братами-росіянами із Курської, Орловської та інших областей, разом з шахтарями-ветеранами Донбасу дали клятву вождеві нашому великому Сталіну відновити колишню могутність і славу "Кочегарки".

 

З гордістю доповідаємо вам, що ми виправдали довір'я більшовицької партії і радянського уряду: наша шахта у Всесоюзному соціалістичному змаганні завоювала перехідний Червоний Прапор Державного Комітету Оборони і одержала першу премію в 100 тисяч карбованців. І ми пишаємося, що в цьому успіхові є частка й нашої праці. Цей успіх є найщедрішим подарунком нашій Батьківщині, він сприяє в досягненні нашої перемоги над ворогом.

 

Кожен тернопільчанин на Донбасі пишається своїми земляками: Антоном Вінницьким і Дмитром Колибайдою, які здобули славу майстрів вугілля, Леоном Гуждою, який за короткий час опанував шахтарську професію, ставши бригадиром лісогонів, Станіславом Топоровським — знатним лісогоном "Кочегарки". Їхні імена широко відомі в Донбасі. Про них тут часто пишуть в газетах, а на нарядах про досвід їхньої роботи розповідають шахтарям партійний організатор ЦК ВКП(б) тов. Колодяжний і начальник шахтоуправління тов. Логвиненко. Імена наших земляків щодня заносяться першими на дошку пошани.

 

Багато з тернопільців здобули надшахтні професії: теслярів, столярів, слюсарів. Але більша частина виявила бажання працювати в шахті і оволоділи кваліфікаціями лісогонів, проходчиків, крипільників, вибійників.

 

Більшовицька партія, Радянський Уряд і особисто товариш Сталін уважно слідкують за нашою роботою, піклуються про наше здоров'я, про охорону праці і культурно-побутові умови. Спочатку, коли ми були учнями в шахті, нам платили по 20 карбованців за день, а на поверхні — по 11–13 карбованців. Тепер, коли кожен працює по спеціальності, одержуємо заробітну плату від виробітку. Вибійники майстри вугілля — Колибайда і Вінницький, виконуючи норми на 150–200 процентів, заробляють по півтори-дві тисячі карбованців на місяць, а лісогон-стахановець Топоровський — тисячу карбованців.

 

Живемо ми в чистоті й затишку. Для стахановців (а більшість тернопільців є стахановцями) відведено зразковий гуртожиток, в кімнатах якого є радіо і електричне освітлення.

 

Дорогі земляки! Рапортуючи вам про нашу працю для перемоги над лютим ворогом людства — фашизмом, ми звертаємося до вас із словом з самого серця Донбасу: не вірте гітлерівським холуям-бандерівцям, які по-собачому брешуть вам про цей чудовий край, що забезпечує нашу Батьківщину чорним золотом — вугіллям. Вони, ці кляті запроданці, і нас воліли обдурити, та не вдалося їм цього зробити.

 

Сміливо йдіть на заклик радянської влади, приїжджайте до нас на відбудову Всесоюзної кочегарки.

 

Чим більше буде на Донбасі робітників, тим більше вугілля одержать наші фабрики, заводи і залізниці, тим більше озброєння і боєприпасів матиме фронт і тим скоріше настане бажаний для всіх мир, тим багатшою буде наша країна, щасливішим буде життя народу.

 

Бажаємо вам успіху в творчій праці на благо своєї Радянської Батьківщини.

 

Робітники шахти "Кочегарка"; Дмитро Колибайда — вибійник, майстер вугілля, з м. Підгайці; Антон Вінницький — вибійник, майстер вугілля, з села Мозолівка, Підгаєцького району; Михайло Перекидько — вибійник, з села Волиці, Підгаєцького району; Леон Гужді — бригадир лісогонів, стахановець, з села Таурів, Козлівського району; Ян Козакевич — лісогон, стахановець, з села Таурів, Козлівського району; Станіслав Топоровський — лісогон, стахановець, з села Таурів, Козлівського району; Якуб Борчишин — лісогон, стахановець, в села Таурів, Козлівського району; Томаш Котович — тесляр, стахановець, з села Таурів, Козлівського району; Павло Шевчук — тесляр, стахановець з села Таурів, Козлівського району.

 

Вільне життя

01.05.1945

До теми