Оклик "народность" в трилистка проґрами россійского славянофільства нїкого з Славян не може одушевити, але хиба відстрашити, коли бачить оклик той примінений в практицї до руско-україньского народу в Россії, де він під взглядом національности зазнає такого знущаня, якого не зазнавали і не зазнають Славяне під ярмом турецким.
Се факт, що симпатія до Россії проявляє ся серед загалу тілько таких народів славяньских, котрі з державою россійскою не мали дїла — як от у Чехів, Словаків, Хорватів. Они Россії не пізнали, а надїють ся на єї поміч против своїх ворогів. Однакож ті народи, що мали дїло з Россією і пізнали на собі тяжку єї руку — ті зовсїм инакше глядять на Россію. Не кажемо вже о нас Русинах-Українцях, котрих, яко нарід, правительственна система россійска намагає ся стерти з лиця землї, — але от Болгаре! Россія-ж висвободила их з-під кормиги турецкої, сотворила им независимий бит політичний — а чи довго треба було Болгарії досвідчати опіки Россії в своїм краю, щоби всїми силами старати ся позбутись тої опіки? Славянофіли россійскі складають все на интриґи нїмецкі, але оно не зовсїм так. У відносинах держави россійскої до України чей же не грає ролї нїяка интриґа нїмецка, а в Болгарії тая интриґа могла лише використати лихоту господарки россійскої.
Проф. Ламаньскій на торічнім зборі назвав послїдну війну Россії за освободженє Болгар "донкішотадою" і славив Александра III. за те, що зробив раз "донкішотадї" конець. Такій погляд — то вже не "славянофільство" але "славянофобство" — і против того "славянофобства" виступив тепер В.В. Комаров, кажучи, що се погляд Ламанского яко одиницї, а не загалу Москалїв, бо ті не перестали плекати идею славянофільску. І Комаров сказав о стілько правду, що дїйстно по краях славяньских — також у нас, на Руси галицкій і буковиньскій — тота идея має своїх пропаґаторів розуміє ся — штатних.
Молодо-ческі Narodni Listy належать до москвофільского дневникарства в Австрії — а прецїнь і они, забравши слово з нагоди промови В.В. Комарова і приймаючи до відомости єго заяву, все-таки констатують, що в Россії єсть і "славянофобство". Москалї — каже орґан молодо-ческій — легковажать собі славяньскі народи, не старають ся пізнати их житє минуле й сучасне, их потреби і идеали. Се показали они в Болгарії по війнї, се показують взагалї супротив народів славяньских.
"Хоч кождий Славянин — пишуть дальше Nаrodnі Listy — цїнить приязнь Россіян, однак годї єму затаїти того, що в Россії і славянофобство має своїх людей. Се показало ся і сими днями в Петербурзї при гостиннім виступі тенора нашого народного театру на тамошній Маріїньскій сценї. Наш тенор не мав поводженя. Се би нїчого, але мусимо звернути увагу на те: що петербургскі справоздавцї поставали за головну причину єго неповодженя. Им вадила "чужість" ческого язика, котрого в Петербурзї "нїхто не розуміє", як то каже справоздавець "Нового Времени". Звістна річ, що в опернім співі можна слова всякого язика розуміти лиш дуже рідко, длятого язик, яким співак співає, мало має значіня. Россіянин в опері розуміє мало що і россійского співака, а зовсїм уже не розуміє Италіянця. Отже докір о "чужости ческого язика "міг вийти лише зі славянофобства. Видко, що в душі Россіянина таки можуть містити ся два чувства — славянофільства і славянофобства."
Та о тім "славянофобстві" нїхто стілько не міг би розказати, що наш руско-україньскій нарід.
Дѣло
27.04.1895