На прощання Кшиштофа Пендерецького

 

Вчора, 29 березня 2020 року, відійшов у вічність Кшиштоф Пендерецький – один із найбільш вагомих та всесвітньовідомих музичних творців XX та XXI століть. Після смерті Вітольда Лютославського у 1994 році, Генрика Міколая Гурецького у 2010 році, Войцєха Кіляра у 2013 році та в минулих днях Кшиштофа Пендерецького замикається в Польщі епоха музичних титанів, які своєю творчістю збагатили світове музичне надбання та прославили польську музичну культуру на весь світ. Кшиштоф Пендерецький був серед них найбільш яскравий, колоритний, його твори обіймали всі музичні жанри та гатунки.

 

Я мав щастя бути знайомим з великим Маестро. Вперше я зустрів особисто Кшиштофа Пенедерецького 14 лютого 1992 року, коли ще був диригентом Українського чоловічого хору «Журавлі». Він згадував, як близька йому також східня традиція, і що він в молодості відвідував часом церкву зі своїм батьком. До сьогодні переховую ноти твору Пендерецького «Benedicamus Domino» для чоловічого хору, які тоді я від нього отримав з пам’ятним вписом композитора.

 

 

Роки пройшли, і знову трапилася нагода на контакт зі всесвітньо відомим творцем. Тоді якраз повставали львівські «Контрасти», в організацію яких я був також задіяний. Я відчував потребу надати цьому фестивалеві масштабу – присутність на ньому композитора та диригента світового значення була для нас надзвичайно важлива. Маестро відгукнувся дуже позитивно, лишалося тільки знайти можливість для його прибуття. Вперше після багатьох років відсутності у Львові – він згадував, що перед Другою світовою війною відвідував це місто по родинній лінії – Кшиштоф Пендерецький з дружиною Ельжбєтою Пендерецькою приїхав до Львова у вересні 1995 року, після концерту з його музикою, який відбувся в недалекому Перемишлі. Тоді ще жив патріарх львівських композиторів Микола Колесса – зустріч у Львівському відділені Спілки композиторів України запам’яталася як дуже тепла і сердечна. Тоді – ще напередодні перших «Контрастів» – ми висловили бажання запросити нашого гостя на другий фестиваль у 1996 році. Оскільки все починається з думки, адже «на початку було слово» – ідея була кинена, тепер треба було її матеріалізувати. Це був час мого сильного заангажування в «Контрасти» і віри, що цей фестиваль зможе виконати в українській музиці роль, яку в польській зіграла «Варшавська осінь» – міжнародний фестиваль сучасної музики «Варшавська осінь» великою мірою і відповідає за успіх та місце польської музики у сьогоднішньому світовому контексті.

 

Нагода трапилася. Від урядників польського Міністерства культури та мистецтва (тодішня назва установи, яка сьогодні називається Міністерство культури та національної спадщини) я дізнався, що у 1996 році планується перший Фестиваль польської культури в Україні. Як же могутніше показати польську культуру в Україні, коли не за участю так вагомої музичної особистості, як Кшиштоф Пендерецький. Тоді ми погодили з польським Мінкультом, що презентація музики Пендерецького відбудеться у Львові в рамках двох фестивалів – Першого фестивалю польської культури в Україні та Другого міжнародного фестивалю сучасної музики «Контрасти». Концерт відбувся 22 листопада 1996 року в Римо-католицькому катедральному соборі у Львові за участю польських солістів, а також хору та оркестру Краківської філармонії, у програмі – «Польський реквієм» Кшиштофа Пендерецького, диригував сам композитор. Подія була грандіозна! Приємно після років читати згадки про те, як молоді тоді адепти музики з’їжджалися до Львова на цей концерт. Кошти приїзду польських виконавців до Львова оплатило польське Міністерство культури, нам лишалася організація концерту та координація з Фестивалем польської культури.

 

Після такого успішного виконання твору Пендерецького мріялося мені продовжити цю вагому активність. Задумав я показати у Києві найновіший тоді твір Пендерецького «Кредо» для солістів, хору хлопчиків, мішаного хору та великого симфонічного оркестру, завершений композитором у 1998 році (Credo – «вірую» – перше слово з молитви та назва частини Служби Божої). У листопаді 1998 року я вже був після мого першого концерту з Національним симфонічним оркестром України, директором якого тоді був Іван Гамкало. Диригував я таку програму: Кшиштоф Пендерецький – «Пробудження Якова», Вітольд Лютославський – Фортепіанний концерт з солісткою Оксаною Рапітою та Симфонію №1 Йоганнеса Брамса. Почалося знову з планів і візії. Домовився я, що в концерті візьме участь Національний симфонічний оркестр України, Національна хорова капела України «Думка», Хор хлопчиків та юнаків музичної школи ім. Лисенка. З польського боку участь мали взяти польські солісти та Маестро Кшиштоф Пендерецький. Тодішні інтриги не дозволили провести концерту в костелі Св. Миколая – Органному залі у Києві. Концерт перенесено до філармонії. Також рішенням українського чиновництва довелося поміняти оркестр – у концерті взяв участь Симфонічний оркестр Національної філармонії України. Концерт, що відбувся 31 березня 1999 року, знову викликав фурор в українському культурному середовищі. При нагоді візиту Кшиштофа Пендерецького до Києва Національна музична академія України вшанувала достойного гостя – за ініціативи Євгена Станковича – званням Почесного доктора.

 

 

Приїзд Кшиштофа Пендерецького до Києва викликав величезне зацікавлення медіа. Композитор давав численні інтерв'ю, в яких підкреслював свій зв'язок з Україною – говорив: «Мій батько народився в селі Тенетники біля Рогатина». Ось наступного дня після такої заяви на репетицію приходить симпатичне дівча і каже до композитора: «Пане професоре, я називаюся Любов Пендерецька, мої батьки також народилися в селі Тенетники біля Рогатина. Але там всі Пендерецькі...» Я був свідком цієї розмови. Зараз не можу стримати усмішки, згадуючи здивоване обличчя Маестро – його прізвище, в Польщі таке унікальне, виявилося широко розповсюдженим в Україні... Історія буде мати продовження.

 

При поверненні одним літаком до Варшави виявилося, що цим самим рейсом вертаються бізнесмени Станіслав Малиска та Януш Букала – очільники фірми «Карпати», які летіли разом з Кшиштофом Пендерецьким до Києва і, ним запрошені, відвідали виконання «Кредо» у філармонії. Захоплені подією, питали Маестро, що можуть для нього зробити – може, є якісь ідеї. Я несміло відповів: «Кредо» у Львові... І так виникла чергова презентація цього грандіозного твору в Україні. А який може бути у Львові ліпший для цього контекст, як не «Контрасти»... Так і дійшло до цього виконання 12 жовтня 1999 року у рамках 5-го фестивалю «Контрасти». Цього разу церковні римо-католицькі власті не схотіли відкрити Катедральний собор для «Кредо», натомість гостинно відкрив зал Львівського оперного театру тодішній його директор Тадей Едер. Почесний патронат для цього концерту надав президент Алєксандер Кваснєвський. У виконанні взяли участь польські солісти, хор хлопчиків «Дударик», Національна хорова капела України «Думка» та Фестивальний оркестр Пендерецького (Penderecki Festival Orchestra), утворений на базі оркестру Sinfonia Varsovia. Диригував сам Маестро Пендерецький. Спонсором заходу була польська фірма «Карпати», що була тоді відповідальна за прокладення найбільшої частини ямальського газопроводу у Польщі. На концерті було чимало достойних гостей з Польщі, в тім числі і дружина президента РП пані Йоланта Кваснєвська. Великий успіх, велика подія, яка запам’ятовується на все життя. Масштаб та імпозантність. Присутність дружини композитора, пані Ельжбєти Пендерецької, додавала блиску, адже вона як мало хто вміє вибудовувати вагомість – чи, точніше сказати, вагомість експонувати.

 

 

Цікаво буде додати, що «Кредо» прозвучало в Україні раніше, як у Польщі. А прем’єра твору відбулася 11 липня 1998 року на Бахівському фестивалі Орегон в США. Готуючись до виконання у Львові в жовтні 1999 року, хор «Дударик» був запрошений до першого виконання цього твору у Польщі, що відбулося у Варшаві 17 вересня 1999 року в костелі Св. Хреста – в Україні ж твір прозвучав 31 березня 1999 року. І ще одна згадка – після виконання «Кредо» у Львові вдалося мені намовити директорів кавової фабрики «Галка» Бориса Дубового та Ярослава Волинця на підтримку першого фестивалю «Дні української музики у Варшаві», що пройшов у грудні 1999 року. Кшиштоф Пендерецький погодився бути членом почесного комітету цього фестивалю.  Підтримала нас тоді також фірма «Карпати». В цьому році готуємо вже шосту едицію цього заходу, який свої коріння має у львівському виконанні «Кредо». А це виконання «Кредо» було першим заходом заснованого у 1998 році і мною веденого фонду «Pro Musica Viva».

 

 

Є ще одна цікава згадка. Напередодні виконання «Кредо» у Львові було заплановано поїздку в село Тенетники, що біля Рогатина. Провідником мала бути Любов Пендерецька, бабця якої тоді там проживала. Малий автобус забезпечило Польське консульство у Львові, серед учасників поїздки були Ельжбєта та Кшиштоф Пендерецькі, львівський польський режисер Збігнєв Хшановський та я. Жовтневі дороги Івано-Франківщини не були надто зичливими для машини, але все-таки ми доїхали на місце. В гостинній хаті чекало нас біля двадцяти Пендерецьких, для яких Тенетники виявилися родинним гніздом. Унікально цікавою була зустріч достойного гостя зі своїм на три роки старшим вуйком по лінії брата діда Пендерецького. Отже, дід з малолітним батьком композитора виїхали в Польщу ще до Першої світової війни, де батько Пендерецького доростав, отримав освіту й одружився з Софією з дому Бергер. Як це й нерідко було тоді, в багатодітних сім'ях різниця між найстаршими та наймолодшими дітьми могла сягати ледь не одного покоління – років з двадцять, так сталося і в родині Пендерецьких. Я був свідком зустрічі через покоління – Кшиштоф Пендерецький зустрів сина брата свого діда. Цей вуй Пендерецького мав сина Андрія (сподіваюся, що не помилився з іменем), який у 1990-ті працював у Львові як журналіст та, було, балотувався в міську чи обласну раду.  

 

 

Сам Кшиштоф Пендерецький не повертався в публічному просторі до цієї події, і я також не пригадую, щоби десь знайшов згадку про можливий слід його українського походження. Він підкреслював німецьке походження батька його матері чи вірменське своєї баби зі сторони батька. Можливо, цікаво буде зацитувати фрагмент з двотомної праці про композитора визначного польського музикознавця Мєчислава Томашевського: «Власному батькові завдячує Пендерецький у справах віри – відкритість, яка вела його в напрямі екуменізму. Можна здогадуватися, що цей екуменізм народжувався з родинних реалій. Під час одного зі своїх докторських промов своє власне походження охопив Пендерецький в короткому формулюванні: Я є гібрид, моя родина походить з кресів, баба зі сторони батька була вірменкою, натомість дід був німцем. Оця баба-вірменка, Стефанія Шилькевич, вийшла заміж за поляка на австрійській службі, Михайла Пендерецького. Вони жили в Загатині (w Zahatynie можливо, так помилково названо місцевість Рогатин. – Р.Р.) неподалік Станиславова, що біля польсько-українського кордону. Отже, цей "кресовий" дід Кшиштофа Пендерецького, Михайло, разом зі своєю широко розгалуженою родиною ходив не до костела, а до церкви, тільки не до православної, а українсько-польської, тобто греко-католицької. В якомусь році, ще в австрійський період, його службово перенесено до Дембиці. Його син Тадей, народжений у 1906 році, здобуває руку майже своєї однолітки, молодшої від себе ледь на пів року вродливої Софії Бергер. Входить у закорінену в Дембиці родину дружини. Його власна ближча та дальша родина залишається вже від 1918 року поза польсько-совєтським кордоном. Під час одного з недавніх перебувань Пендерецького в Україні, після концерту в Житомирі, сімнадцять членів родини батька та діда Михайла прийшло зустрітись зі своїм славним родичем» (Мєчислав Томашевський «Пендерецький, бунт та визволення», том І, ст. 93, Польське музичне видавництво, 2008). Напевно, тут варто спростувати географічне положення місцевості, з якої виводиться рід Пендерецьких. Можливо, коли б не помилка в назві – Загатин, Томашевський не написав би, що воно опинилося після першої війни вже в радянській Україні, адже Рогатин розташований на захід від Збруча...

 

Ці деталі напевно ще будуть вивчатися. Відійшла на той світ особистість величезного формату. Інспіратор багатьох напрямів та надзвичайно творчий композитор. Його зацікавлення сходом, зокрема традицією східного християнства, знаходимо в деяких його творах – «Утрені» з 1970-71 років, унікальної краси схоплення східного духа «Іже херувими» для мішаного хору акапела з 1986 року чи «Слава святому Даниїлу, князю московському» з 1997 року. 

 

Після першої концертної поїздки Кшиштофа Пендерецького в Україну 1996 року відбувся тут ряд концертів за його участі. Слід також відзначити багатолітню та плідну співпрацю композитора з Національною хоровою капелою України «Думка», яка своїм досконалим співом дуже припала до вподоби славному Маестро.

 

Насамкінець ще варто згадати, що одні з останніх музичних стежок Кшиштофа Пендерецького вели також в Україну. 29 вересня 2018 року у Київській філармонії знову прозвучало його «Кредо» у рамках організованого фондом «Pro Musica Viva» у співпраці з Інститутом Адама Міцкевича з Варшави проєкту «Музика незалежності», присвяченого 100-річчю відновлення державності Польщі та України, за участю польських солістів, хору хлопчиків «Дзвіночок», Національної хорової капели «Думка» та Національного симфонічного оркестру України – за диригентський пультом став Маестро Кшиштоф Пендерецький. Це було також й відкриття XXIX Міжнародного фестивалю «Київ Музик Фест». Останній візит Кшиштофа Пендерецького в Україну відбувся зовсім недавно – у грудні 2019 року, коли в Одесі виконано його «Сім брам Єрусалима» за участю польських солістів, хору «Думка» та Національного одеського філармонійного оркестру, диригував Хобарт Ерл.

 

Його музика звучала та буде звучати в перших концертних залах світу за участю найбільш іменитих виконавців. Ширина культурних інспірацій та діапазон музичної творчості унікальні. Прощаючи сьогодні Кшиштофа Пендерецького, залишаємося з Його музикою, якої кількість та масштаб вражає, захоплює та буде інспірувати наступні покоління музикантів.

 


Роман Ревакович, диригент, композитор, музичний діяч

 

30.03.2020