"През шаблю маєм право".

 

Військо — це озброєна частина нації, на якій лежить найбільший та найвідповідальніший обов'язок: в часі мирному стояти на сторожі прав свого народу, цілости держави й добробуту населення, а в часі воєнному — збройною рукою їх боронити.

 

Цим самим національне військо є найважливішою та найпевнішою, в істоті ж, то й єдиною справжньою запорукою державности, тобто права нації бути господарем на своїй землі.

 

Бо, як писав гетьман Іван Мазепа: «През шаблю маєм право».

 

Тому в усіх народів військо вважається найліпшою частиною нації, військова служба — найвищим обов'язком, а вояцьке звання — найбільшою честю.

 

Український народ уже на світанку своєї історії високо ставив своє військо та гордий був за нього і свою любов та пошану до нього виразив у численних народних приказках, піснях, літописних переказах, леґендах, а в часах пізніших — у творах своїх найславніших поетів та письменників.

 

Так, найстарший український поетичний твір, цілому світові знане «Слово о полку Ігореві» — цілком присвячене українському війську, яке виступало в далекі походи, у трудах-подвигах воєнних шукало «собі чести, а князеві своєму слави...»

 

В одному зо своїх універсалів з р. 1648 великий наш гетьман Богдан Хмельницький закликає українських людей стати «за цілість своєї отчизни України», йдучи за прикладом «славних і величних Русов, предків своїх», щоб боронити прав і вольностей і закінчує універсал так: «Гди ж, єжелі ветхий Рим, аже всіх европейских градів матерью нарещися может... о 650 тисяч війська свого гордившийся... далеко меншим собранієм (тобто військом) за предводительством князя їх Односцера (Одоакра) року 470 бил взятий і 14 літ обладаємий, то нам тепер кто может возбранити діяльности воїнственної і уменшити отваги рицерскої.»

 

Одних цих слів Богданового універсалу вистачає, щоб зрозуміти значення для народу власної військової сили.

 

З нашої історії знаємо, що коли наша Батьківщина мала власне військо, тобто, мала організованих у війську вояків, то мала вона і власну державність, як це було за часів українських князів, та пізніше — за гетьманів.

 

Була тоді Держава Українська багата, на весь, світ славна й ворогам страшна.

 

Про це свідчать не лише власні історики-літописці, але й чужинці.

 

Наприклад, Лев Діякон, царгородський історик, про нашого князя Святослава Завойовника в р. 990 записав, що коли в трудній війні військо та старшина дораджувала князеві Святославові піддатися, він сказав: «Пропаде слава, яка йшла за руським військом, що без труду підбивало сусідні народи та тримало в підданстві цілі краї. Пропаде, як тепер так соромно поступитися. Від предків ми мужність достали, пригадаймо ж, якою непоборною була сила руська і міцно биймося за свою перемогу. То не наш звичай втікати з поля, але — або жити з перемогою, або славно вмерти, доказавши діла, як належиться сміливим мужам.»

 

І, як знаємо з історії, Святослав переміг, а Держава Українська по тій перемозі поширилася та ще більше змогутніла.

 

Французький воєнний інженер Ле-Вассер де Боплян, що прожив в Україні р.р. 1630 — 47, пише про українських козаків, що вони: «хоробрі побідники, загартовані в боротьбі, завжди готові по першому наказу за тиждень виступити в поле... Не можна надивуватись, з якою сміливістю вони перепливають море... Будовою тіла міцні, легко переносять холод і голод, спеку і спрагу; на війні невтомні, відважні, хоробрі, або, ліпше сказати, зухвалі і мало дорожать своїм життям... мітко стріляють...»

 

Ці властивості українською козака в 1648 році розвалили Польщу й принесли українському народові козацьку державу, коли на чолі козацтва станув гетьман Богдан Хмельницький.

 

А через 150 літ по тому, коли Україна не мала вже власного війська, інший француз, Франсуа Масон, що в р. 1762 — 1807 служив у московському війську і мав пізнати Україну, писав про неї:

 

«Войовнича нація козаків зменшується з дня на день. Вона скоро зникне з поверхні землі так, як зникли інші, на яких затяжив російський скипетр (тобто, московська влада), хібащо якась щаслива революція прийде в швидкому часі, щоб визволити її з-під ярма, яке її нищить і давить.»

 

__________

 

Ніхто з українців не мав сумніву, що український народ має незаперечне право на незалежне державне життя на споконвічно українських землях.

 

Та нічого не варта лише гола свідомість найбільшого права, коли за ним не стоїть власне військо, яке могло б це право при кожній потребі підперти доказами збройної сили.

 

Бо, як говорив Муссоліні, — «Слава — хороша річ, але ліпше, бо сильніше від слів, впливають... гармати, літаки, панцерні кораблі та повзи.»

 

Великий полководець Наполеон І. сказав колись, що «на війні нема зайвих батальйонів». Ці Наполеонові слова стали признаним правилом.

 

Сьогодні є, неповторна при інших обставинах, можливість виставити проти московських большевиків українські курені-батальйони.

 

Для нас ця можливість означає ще й нашу національну конечність: створити власне українське військо та при дружній допомозі союзної Німеччини знищити московських большевиків.

 

Тільки тоді прийде наше національне визволення, і державне утвердження.

 

Мусимо пам'ятати, то хто старанно оре та пильно сіє той збирає жнива.

 

Ніхто нам України не створить, за «спасибі» не подарує, за гроші не продасть.

 

Ми мусимо її власною збройною рукою з московської неволі визволити, власними трудами й зусиллями збудувати, власною кров'ю відкупити.

 

Земля

18.03.1945

До теми