Львів, 16. лютого 1920.
Вчера на вічу в справі мира Польщі зі совітською Росією промовляв посол Г. Дашинський.
У варшавському Соймі недавно сказав Дашинський отсі слова: "Ми ніколи не позволили запанувати кордонам, як фактови, що ломить нашу національну єдність... Нехай всі знають, що нема міжнароднього братерства між братьми, з яких один є в кайданах, а другий вільний. Всі мусять бути вільними, щоби всі могли статися братами".
Та про приноровлення цих слів до місцевого ґрунту вчера ми не чули. Хоч як воно було би на місці... Вожд польського соціялізму говорив як польський націоналіст і польський державник. На вступі вдарив у струну, яку на певно так само був би торкнув Ґрабський, чи Ґломбінський: рефлєксії на тему румовищ львівської почти і споминів з перед року... Відтак зобразив відносини в коаліції, від якої не можна Польщі сподіватися ніякої помочи у війні з большевиками, дальше невідрадні відносини в Польщі, небезпеку відрухових живлових рухів, як акту розпуки. На думку Дашинського большевицькі пропозиції щирі. Подиктувала їх внутрішня конечність совітської Росії. В кінці виголосив бесідник похвальний пеан армії, якої моральний рівень і боєздатність не сміє бути нарушена, так як за нею лишається евентуально кінцеве слово.
В майже двогодинній промові Дашинського не було ніже слова критики на адресу польського правительства, не було ніже слова критики на адресу імперіялістичних тендецій партій більшости в польськім Соймі.
Хоч матеріялу до свого є багато, так багато, що революційній партії, якою називає себе П.П.С., можна би виготовити важкий акт оскарження.
Чому? Дашинський між стрічками підчеркнув, що Польща переживає тепер найбільш критичний момент у своїй історії. Від рішення залежить — бути чи не бути. І в такий момент вожд революційної партії не важиться підносити справ, які розєднюють поодинокі політичні табори. Вожд партії, якій в підступний спосіб свого часу вирвано з рук керму державного корабля...
Мені насунулося сумне, болюче порівняння. Саме добігає рік, як в тодішній столиці, Західної Области Української Народньої Республики в Станиславові скликано Трудовий Зїзд.
Положення Української Народньої Республики було тоді не менш критичне, як тепер Польщі. Большевицька навала наближалася до Житомиру, галицькі війська мусіли протиставитися Польщі а також йти на підмогу Наддніпрянщині.
В нутрі держави йшло зі скреготом налаштовування державного апарату. Зі скреготом, бо найкращі, найідейнійші сили стояли в стрілецьких ровах.
Всеж державна машина під контрольним оком Національної Ради була на добрій дорозі вдоволити широкі маси населення.
На черговому порядку Національної Ради стояла пекуча справа: земельна реформа. Саме під ту пору (кінець місяця марта 1919.) відбуваються зїзди двох головних галицьких партій: трудової і радикальної. На цих зїздах селянство устами своїх найкращих представників дає доказ зрозуміння ваги хвилі: у всіх промовців — селян повторяється рефрен — найперше оборона і обезпечення національної території, а відтак проводження потрібних реформ.
І оба ці зїзди дають моральну піддержку Національній Раді.
А заграничне положення нашої справи під ту хвилю? Саме в марті м. р. польсько-український оружний спір після невдатної місії ґенерала Бертельмі опинився в Парижи. Найвисша Рада розглянула його на своїм засіданню 19. марта і рішила візвати обі сторони негайно заключити завішення оружжя на основі фактичної лінії фронту. Дальше заявила Найвисша Рада, що вона є готова вислухати обі сторони в справі територіяльних претенсій і посередничити в Парижи між українською і польською делєґацією або через посередництво иншої репрезентації, яку oбі сторони захочуть вибрати, в справі переміни завішення оружжя в перемиря.
Повідомлений про це рішення Найвисшої Ради Державний Секретаріят відповів негайно радіодепешою до Парижа, що його приймає і видає ґен. Павленкови як начальному командантови відповідні зарядження.
Прийшло знову до польсько-українських переговорів. 27. марта зїхалися українські делєґати під проводом дра Мих. Лозинського з польськими в Хирові. Польські делєґати заявили, що згодяться на заключення перемиря тільки на основі лінії ґен. Бертельмі (тобто лінія ріки Буг від Сокаля по Камінку Струмілову, а відси попри Буськ, Глиняни до Бібрки, Щирця, через Дністер східною стороною дрогобицького повіта і турчанського до угорської границі). Про нове розбитгя переговорів, про становище Поляків в справі демаркаційної лінії і перемиря Державний Секретаріят повідомив мирову конференцію, поновляючи свою згоду на її рішення з 19. марта.
В другій половинні марта м. р. відбувається на Угорщині большевицький переворот і сей факт тимбільше насторожує вуха париських потентатів на вісти зі Сходу.
І от саме в той момент скликують новонароджені кандидати на провідників українського пролєтаріяту, всякі до того часу невідомі політичні голови: Демянчуки, Ґадзінські і т. д. Трудовий Зїзд в Станиславові під гаслом валити Державний Секретаріят, понад голови правительства робити згоду з большевиками і проводити реформи по лінії большевицької проґрами.
Головними речниками на сьому Зїзді виступають лідери української соціял-демократії (члени Національної Ради) п.п. Темницький, Безпалко і и.
І не слова тверезої думки, же слова остороги перед непочитальними розмахами, не слова освідомлення про вагу моменту довелось почути від провідників української соціялдемократії, а нахабні напасти на "буржуазну" (sic!) Національну Раду, на її президента (якому співали похвали на Національній Раді!), на Державний Секретаріят).
Замість зєднювати сили, полишаючи партійні порахунки і маневри на мирний час, в критичну хвилину українські товариші пос. Дашинського пішли з вудкою над річку горя і злиднів битих пятилітньою війною народніх мас, щоби ловити... портфелі есдекоесерівського кабінету Директорії.
І якщо не виступив би був з історичною промовою др Назарук, що цебер холодної води вилляв на розбурхані голови зібраних та покерашував пляну аранжерів і дебютантів зїзду, червнева катастрофа була би прийшла два місяці скорше. А коли на Haц. Раді закинено п.п. Темницькому і Безпалкови дволичну гру, один з них сказав:
"Панове! не забувайте, що укр. соц.-дем. партія є партією революційною".
Вже на основі слухів про Трудовий зїзд і його ціль — розійшлася вістка в заграничній пресі про большевицький переворот в 3ахідній области УНР. про арештовання Секретаріяту і т. д.
В коротці після Зїзду відійшли з Франції перші транспорти військ Галлєра...
Сумні рефлєксії насуваються сьогодні, зіставляючи вчорашній виступ Дашинського з виступом його українських товаришів Безпалка і Темницького на Трудовому Зїзді перед роком.
Громадська думка
18.02.1920