"Душпастирь" зробив в 1-ім своїм числї велику прислугу, роздобувши і оповістивши прилюдно, як то деякі Ординаріяти переписують ся з своїм клиром і з Римом. У всякій переписцї мусить ходити о щось; в згаданій ходить о те, щоби відомий декрет Congreg. de propag. fide o удїлюваню св. причастя вірним нашого обряду, майже примушуючій наших польских католиків до практичного признаня однакової правдивости Тїла Христового і в рускім обрядї, — щоби сей декрет в латиньских костелах Галичини не був оголошений. [В руских церквах, розуміючи послушеньство найвисшій церковній власти практичне, оголошено на приказ Ординаріятів сей декрет сейчас, мимо хибних розумовань о єго донеслости по часописях.] Просячи о те, мусїли згадані Ординаріяти просьбу сю якось мотивувати. Отже сенс мотивів поданих до Риму такій: 1) Позаяк в краю з обрядом сполучена і народність, то люд простий, думаючи, що св. причастє єсть знаменем приналежности національної, принявши єго в рускім обрядї, буде вже уважати себе належачими до церкви і до народности рускої. 2) Позволенє дане тим декретом могло би вплинути на зменшенє числа исповідників лат. обряду, бо число лат. костелів єсть дуже скудне. Вірні лат. обряду, розсїяні межи Русинами, маючими свої доми Божі і священиків майже в кождім селї, будуть принимати частїйше причастє в церквах, нїж Русини в костелах, з чого пійде, що вірні лат. обряду могли би з часом зовсїм бути страчені для сего обряду. 3) Не належить також легковажити взгляду на можливі небезпечні наслїдки, чого приклади находимо в исторії уніятів на Підлясю. [Значить иншими словами: рускі церкви і их священники в Галичинї — то огнища шизми.] Се написано в курендї Преосв. Аеп. Ординаріяту лат. львівского ч. 3610 чорно на білім...
Важний для нас в тім дїлї рескрипт Конґреґації de propag. fide з 3 липня 1894 ч. 2290 звучить дословно так:
"Всесв. і Найдост. Отче! До мене дійшло письмо..., в котрім разом з перемиским еппом просиш, аби Єго Святість оповістили, що декрет... зовсїм не мав бути приложений до Галичини... Вже-ж не можу утаїти Твоїй Світлости, що згадане письмо не мало викликало здивованя у тої-ж св. Конґреґації, бо коли всї епископи, що в границях их діецезій живуть змішані вірні латиньского і всхідного обряду, приняли се розпорядженє св. Столицї з вдячностію і не знайшли в нїм нїякої небезпечности що-до мнимої зміни обряду, не можу поняти, як Твоя Світлість... за-для обави легкої до усуненя, стримала ся від оповіщеня декрету і немов бажає, щоби сей декрет для того краю відкликано. Истинно згаданий декрет був виданий в тій цїли, щоби вірні, котрі під боком не мають церкви або священика свого обряду, могли лекше приймати Небесний хлїб, що оживляє і кріпить душу.... не бачу, длячого треба би уважати сей декрет в тім краю за невідповідний. Тим менше годить ся твердити, що через участь в иншім обрядї впроваджує ся зміна свого обряду. Исторія і дисципліна церковна учать противно. Звістно бо, скілько старала ся св. Столиця і старає ся, щоби кождий тревав в своїм обрядї...; для вашого краю обвіщені були розпорядженя декрету конкордії року 1863... Там явно єсть, що були в нїм постанови зіставлені в ясних словах, що принятє Тайн в обрядї иншім не може тим спровадити переходу з одного обряду до другого. Позаяк право в тім краю доси истнуюче без огляду на декрет з 1893 р. єсть ясне, длятого не належить питати о єго толкованє і поясненє... Вірних належить поучити розвіяти з их умів ложні пересвідченя о змінї обряду з самого причастя принятого або маючого ся приняти в рускім обрядї. Вкінци уповаючи... що Ти на дальше не будеш хотїти зволїкати з оповіщенєм згаданого декрету, молю Бога... і пр. М. card. Ledóchowski, Praef. — Aloisius Vессіа, Secret."
На се dictum оголошує львівскій аеп. Ординаріят латиньскій курендою до ч. 3610 всьо, що ми доси навели, "для важности тої справи редаґуючи сам то оголошенє", а заразом також тайні инструкції для духовеньства свого. Каже ся бо in parenthesi в сїй курендї: Всьо, що ми сказали тут, єсть ино информацією і вказівкою для самого всч. духовеньства, длятого не може бути з амвон читане. Ті тайні инструкції звучать:
1) Як з одної сторони належить глядїти на то, щоби в місцях, де находить ся церков і священик уніятскій [sic!] вірні обр. гр.-кат. [Congreg. de prop. fide зве сей обряд руским] не приступали до св. причастя в лат. обрядї, так з другої сторони пильне треба мати око на те, що би там, де находить ся костел, вірні нашого обряду не приступали до св. причастя в обрядї рускім. Сли би лучили ся які в тій мірі надужитя, належить такі особи, котрі того може через несвідомість допустили ся, осібно поучити о значіню даного через св. столицю ап. позволеня, кладучи натиск на те, що принятє св. причастя в иншім обрядї, хоч-би многократно повторене, не становить переходу на той-же обряд. Тож само часто пригадувати належить при катихизмах, в сповідалници і в науках. Крім того о кождім осібнім случаю достережених надужить треба нам безпроволочно донести.
2) Коли в нашій діецезії дуже мало єсть таких місцевостей, де сам тілько костел і священик обряду нашого находить ся, а де би не було бодай церкви філіяльної, — легко поняти можна, як великої ваги єсть дїло, котрим від лїт кількох при помочи всч. духовеньства з особливою печаливостію займаємо ся: именно будованє костеликів або бодай каплиць публичних по селах від костела парохіяльного віддалених. З вдячностію признаємо жертволюбність всч. духовеньства, котре будь готовим грошем, будь також жертвою стіпендій богослужебних підпирає наші змаганя. Все ж таки що-раз численнїйші впливають до кас з різних місць жаданя більших в тій цїли підмог, так що всїм справедливим жаданям вдоволити не єсьмо в силї. Бажаємо длятого, щоби і всч. духовеньство в рівній мірі жертволюбіє своє збільшило.
3) Щоби ж з побільшенєм числа костелів могли обильнїйші користи духовні спливати на вірних, потреба, щоби наші священики як найчастїйше такі костелики і каплицї звиджували, службу Божу тамже відправляли, св. Тайни адміністрували і люд [не лиш молодїж але і старших часто зістаючих в грубій невідомости правд Божих] в засадах віри научали. Части екскурсії, многократно нами поручувані, суть найпильнїйшою і найважнїйшою справою, котру і при сїй нагодї найусильнїйше вам, возлюблені братя, на серце кладемо. Особливо-ж в часї Великого посту, Ти на дальше не будеш хотїти зволїкати з оповіщенєм згаданого декрету, молю Бога... і пр. М. card. Ledóchowski, Praef. — Aloisius Vессіа, Secret."
На се dictum оголошує львівскій аеп. Ординаріят латиньскій курендою до ч. 3610 всьо, що ми доси навели, "для важности тої справи редаґуючи сам то оголошенє", а заразом також тайні инструкції для духовеньства свого. Каже ся бо in parenthesi в сїй курендї: Всьо, що ми сказали тут, єсть ино информацією і вказівкою для самого всч. духовеньства, длятого не може бути з амвон читане. Ті тайні инструкції звучать:
1) Як з одної сторони належить глядїти на то, щоби в місцях, де находить ся церков і священик уніятскій [sic!] вірні обр. гр.-кат. [Congreg. de prop. fide зве сей обряд руским] не приступали до св. причастя в лат. обрядї, так з другої сторони пильне треба мати око на те, що би там, де находить ся костел, вірні нашого обряду не приступали до св. причастя в обрядї рускім. Сли би лучили ся які в тій мірі надужитя, належить такі особи, котрі того може через несвідомість допустили ся, осібно поучити о значіню даного через св. столицю ап. позволеня, кладучи натиск на те, що принятє св. причастя в иншім обрядї, хоч-би многократно повторене, не становить переходу на той-же обряд. Тож само часто пригадувати належить при катихизмах, в сповідалници і в науках. Крім того о кождім осібнім случаю достережених надужить треба нам безпроволочно донести.
2) Коли в нашій діецезії дуже мало єсть таких місцевостей, де сам тілько костел і священик обряду нашого находить ся, а де би не було бодай церкви філіяльної, — легко поняти можна, як великої ваги єсть дїло, котрим від лїт кількох при помочи всч. духовеньства з особливою печаливостію займаємо ся: именно будованє костеликів або бодай каплиць публичних по селах від костела парохіяльного віддалених. З вдячностію признаємо жертволюбність всч. духовеньства, котре будь готовим грошем, будь також жертвою стіпендій богослужебних підпирає наші змаганя. Все ж таки що-раз численнїйші впливають до кас з різних місць жаданя більших в тій цїли підмог, так що всїм справедливим жаданям вдоволити не єсьмо в силї. Бажаємо длятого, щоби і всч. духовеньство в рівній мірі жертволюбіє своє збільшило.
3) Щоби ж з побільшенєм числа костелів могли обильнїйші користи духовні спливати на вірних, потреба, щоби наші священики як найчастїйше такі костелики і каплицї звиджували, службу Божу тамже відправляли, св. Тайни адміністрували і люд [не лиш молодїж але і старших часто зістаючих в грубій невідомости правд Божих] в засадах віри научали. Части екскурсії, многократно нами поручувані, суть найпильнїйшою і найважнїйшою справою, котру і при сїй нагодї найусильнїйше вам, возлюблені братя, на серце кладемо. Особливо-ж в часї Великого посту, коли можна навіть в недїлї, всюди-ж в днї будні екскурзії пильно повинні бути відправлювані, щоби подати людови нагоду відправленя сповіди і принятя з належним підготовленєм [реліґійним — чи обрядовим? бо бували випадки, і то не рідкі, де так святу справу названо лучшою, святїйшою у себе, нїж в руских церквах; з контексту впрочім явно, о що ходить] Великодного причастя в питомім обрядї. Тим способом також найуспішнїйше удержить ся в людности почутє приналежности до власного обряду, а запобігне ся зрівнодушнїню і відвиканю від него, помножить ся також в людї побожність і чистота обичаїв... [Тут слїдує витяг з декрету о св. причастю в церквах другого обряду, в "Душпастири", на жаль, опущений, бо се, що в тім витягу приказує ся людови з амвон перечитати, було би важне для нас хоч-би тому, щоби знати, що не повинні були ми читати іn extenso, а лише в витягу. Куренда кінчить ся словами:] ...Самі то узнаєте, як великим єсть добродїйством для кождого села посїдати власний, хоч скромний дім Божій, в котрім священик парохіяльний, від часу до часу доїзджаючи, міг би службу Божу відправити, вислухати сповіди, удїлити причастя, сказати науку, а молодїж і дорослих катихизму поучити — а навіть в неприсутности священика могли би вірні згромаджувати ся на набоженьства або на співанє пісней набожних. Добру длятого і вельми пожиточну річ учинить, хто після можности доброї волї удїлить Нам своєї помочи в тім дїлї... [Львів 23. 8. 1894. Северин Архіепископ.]
З респекту для церковної власти залишаємо всякі дальші уваги, а то наробимо чаду... Констатуємо лише, що всч. клир латиньскій має до свого епископату скрізь повне довірє, а з сеї куренди бачимо, чому. Бо за кулісами не робить ся там нїчого без відомости клира або против клира, а сли навіть грубого дістане ся носа за надто вже прозрачну загонистість, то й сего не вагають ся там без обиняків сказати, не на ухо. Клир знає, що се дістало ся за — патріотизм... а отвертість єго епископату взложе справу ставленя костелів — гадаєте: на Мазурах, де дичіє дїйстно много сел, не маючи костела, бачучи часами раз до року пароха? — нї, смійтесь! на Руси, де як дано до зрозуміня чорно на білім, руска церков єсть огнищем схизми. Але — що нам Гекуба!
Дѣло
16.02.1895