В 32 н-рі краківского "Czas-y" умістив львівскій автор листів "Z obozu ruskiego" п. Креховецкій, [ц. к. совітник намістництва і редактор урядової Gazet-и Lwowsk-ої та "Народної Часописи"] найновійшій лист, в котрім обговорює дві з найновійших подїй, а то: становище руских соймових послів в справі проєкту нового закона о надзорі шкільнім і завязанє руско-народного независимого комітету виборчого. Найновійшій сей лист пана К. брутальностію своєю переходить уже все, що доси той пан з-під кавок позваляв собі виписувати на Русинів.
Для п. К. нема на світї нїчого ненавистнїйшого, як "прінципіяльна" політика руска, она доводить єго просто до бішености. А позаяк він в обох пригодах, о яких в сїм листї говорить, бачить справедливо "прінципіяльну" політику руску, то й не диво, що бісить ся і безпамятно кидає ся на Русинів загалом і з окрема на кождого, хто має инакші погляди і инакше думає, нїж... посол Барвіньскій і єго "Правда".
Що-до становища руских послів занятого в справі проєкту нового закона о надзорі шкільнім — пан К. викпиває в нужденний спосіб послів Телишевского, д-ра Окуневского, Гурика і д-ра Антоневича, котрих прінципіяльна політика — як каже – зєдинила на коридорі салї соймової. "Ставили поправки, ставали, ставили, аж всї перепадали, а они тогдї обурені вийшли на коридор і там охолодили ся, як каже Правда — і повернулись..." [Пан К. свідчить ся тут "Правдою", як той циган своїми дїтьми.] "О що-ж тим панам ходило?" питає пан К. і відповідає:
"Проєкт вводить до надзору шкільного два нові чинники: репрезентанта обшару двірского і видїлу повітового. "Дѣло" називає то замахом на автономію громади, в котрій доси прінципіяльні і радикальні Русини, як також "русскі" люде [на образ і подобіє п. Антоневича] рядитись могли, як им сподобало ся. А від тепер поміщик, як "Галичанин" називає обивателя земского, дістане вплив на школу, яко перша особа в селї, а "польскій бецирк", як боїть ся "Дѣло", не допустить до школи певних впливів і елєментів, серед котрих, як рибі в водї, було би добре п. Окуневскому і співробітникам "Народа" разом з женевским их провідником Драгомановом... Отже "Дѣло", порадившись на коридорі соймовім у сецесіоністів, виписало сяжнисту статью о "замаху" на дорогу серцю рускому автономію — дяків громадских... Exodus послів опозиційних, хотяй через згасненє в тій хвили світла елєктричного в сали соймовій мало єфектовний, викликав мабуть вражінє в обох редакціях "Дѣла" і "Галичанина", де укладано рівночасно "прінципіяльну борбу" против п. Барвіньского, котрий заявив ся за новим проєктом і не вийшов з салї, де рівно-ж остав ся п. Савчак. Другого дня оба орґани ударили згідно на п. Барвіньского, називаючи єго відступником і говорячи широко о "обуреню" загалу руского на посла брідского з причини єго поведеня в соймі. В запалї чи може під впливом того обуреня "Дѣло" на перекір очевидній правдї твердить навіть, що в часї славетної сецесії п. Барвіньскій сам оден з послів руских лишив ся в сали — а се очевидна неправда."
Наведений уступ з листу пана К., хоч кілько він містить в собі безсоромної злоби і ложи, все-таки має вагу для нас тим, що пан К. виказує [хоч, правда, посередно] мотиви введеня нових двох чинників до місцевої ради шкільної зовсїм инакше, нїж то виходило з бесїд пп. Бобжиньского і Барвіньского. З полємічної бесїди пана К. таки прецїнь виходить, що оба нововедені чинники мають в місцевій радї шкільній в громадї рускій підорвати вплив руского елєменту! Що пан К. в автономії громад руских бачить автономію "dyaków gminnych" а в місцевих радах шкільних на Руси навіть Драгоманова з Женеви [отже Драгоманов з дяками!] — се річи зовсїм не зміняє, бо-ж з шовініста Поляка пана К. мусить дишіти лише злоба, а ми-ж знаємо, що як в західній Галичинї автономія громад не єсть автономією орґаністів, так у всхідній не єсть автономією дяків, а в місцевих радах шкільних після нинїшного закона головний вплив мають священики і они мабуть не перелили свого впливу на Драгоманова — бодай нїхто доси о тім не чував. Новий закон підорве в місцевих радах шкільних на Руси вплив не дяків анї Драгоманова, але руского священика, бо той доси з селянами, представителями ради громадскої, мав супротив себе найчастїйше лиш учителя Поляка, часом ще й польского ксьондза а дуже рідко дїдича, — нинї-ж буде мати все заступника двора, ба ще й репрезентанта "польского бецирку". Се, як і неодно инше шкідне для автономії руских громад, бачили і не могли не бачити в проєктї закона о надзорі шкільнім рускі посли, длятого сповнили лише свій патріотичний і посольскій обовязок, стаючи в опозиції до деяких постанов проєкту того закона. Коли-ж побачили, що більшість польска, йдучи за голосами пп. Бобжиньского і Барвіньского, систематично відкидає навіть найоправданїйші их поправки, опустили салю. Кпини пана К. з того exodus-а руских послів нїкого вже вразити не можуть по кпинах в "Правдї", але мусимо знов з-окрема спростувати неправду, мов-то по виходї руских послів лишив ся в сали ще хтось з руских послів кромі п. Барвіньского. Пан К. називає се "oczywistą nieprawdą" і конче хоче мати, що з п. Барвіньским лишив ся і п. Савчак, як то написала "Правда". Ну, то хиба якесь непорозумінє! Може бути, що в соймі є два Савчаки, з котрих д-ра Дамяна Савчака члена видїлу краєвого в сали не було, а був тамтой другій... Д-р Дамян Савчак сам рішучо перечить, мов-би він разом з п. Барвіньским лишив ся був в сали.
По сїй подїї в соймі п. К. сходить на другу подїю по за соймом — на завязанє руско-народного независимого комітету виборчого. Єго очевидно дуже заболїло, що "рівночасно з особистою [sic!] акцією против пана Барвіньского в соймі розпочато дїланє против завязаного недавно під проводом п. Барвіньского головного комітету виборчого" і гей-же виливати свою жовч на сей комітет! Єго лютить, що в назві сего комітету за богато adjectiv-ів, — що в комітетї за богато адвокатів, — що комітет буде підпирати тілько независимих кандидатів і т. д., — а вкінци лють пана К. диктує єму ось такі слова:
"Розглядаючи склад комітету, зовсїм не дивує нас в нїм присутність анї пана Белея, редактора "прінципіяльного" Дѣла, анї д-ра Теофіля Окуневского, анї п. Телишевскогo, анї очевидно п. Романчука, анї також різних "голов" чи й интерімістичних заступників голов різних "політичних товариств". Але ми сказали, що серед членів того комітету засїдає також оден священик — а то о. Александер Стефанович професор семинарії учительскої, делєґат "Народної Ради". І се дїйстно може дивувати. Відомо, що першій комітет одержав апробату о. митрополита, що в склад єго увійшли "повномочники" митрополичі а ось о. Стефанович стає в виразній суперечности з ним, отже також в суперечности з цїлим напрямом, за яким заявив ся о. митрополит. П. Михайло Дорундяк, адвокат з Борщева, може зовсїм отверто сказати, що він в дїланю своїм не залежить від нїчого і від нїкого, — але, думали ми, що священик і до того професор, маючій вщіпляти в уми молодежи засади карности і пошанованя власти, повинен числити ся бодай з якимись позорами, бо така "независимість" зі сторони чоловіка, що носить ризу священичу, соблазняє. Але правда! Ми забули, що той сам о. Стефанович виступав против обходу унії берестейскої."
Кождий, хто перечитає сей уступ статьї пана К., буде мусїв поґратулювати комітетови п. Барвіньского справдї небувалої ще доси опіки... Доси кождий Русин — не винятий чей-же з-під конституційних прав і свобід австрійскої держави длятого, що він н. пр. священик або професор — міг користати з тих прав і свобід, міг засїдати в независимих комітетах виборчих. Нинї-ж в найбрутальнїйшій спосіб тероризує ся Русина за єго пересвідченє політичне! Нинї в найогиднїйшій спосіб оклеветує ся такого Русина — бо-ж се лож, що нїби-то о. Стефанович виступав против обходу унії берестейскої; він тілько домагав ся в комітетї [правда, надармо!], щоби з нагоди святкованя сеї унії уложити і вручити св. отцеви меморіял, в котрім був би у вірнім світлї представлений стан руско-католицкої церкви. Нинї по просту знущає ся над таким Русином — бо-ж чи се не знущанє, коли участь руского священика в независимім комітетї, де йде не о справи віри, але о справи народно-політичні, називає ся "соблазнію"! Нинї против такого Русина взиває ся: Polizei! Polizei!
О скілько нинї щаслившій "твердий" крил. Бачиньскій, що засїдає в комітетї п. Барвіньского, від одного з найщирійших народовцїв, о. Ал. Стефановича, засїдаючого в комітетї независимім! Доборолась Україна до самого краю!...
Але нї! — не до самого ще краю! Коли зважимо, що пан К., автор листу в Czas-ї, лїпше може нїж ми знає: що то значить кинене оногди п. намістником в соймі слово "Postaramy się!" — а мимо того сей пан К. хапає ся аж таких способів поборюваня народовцїв противних політицї п. Барвіньского, — коли се зважимо, то мимохіть мусимо прийти до пересвідченя, що навіть найтяжшій наш ворог не вірить, щоби интриґа могла затріюмфувати колись на руїнї наших прінципів.
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля —
І неситий не виоре
На днї моря поля —
Не скує душі живої!
Дѣло
09.02.1895