З виступу депутата обласної Рада, композитора В.О. Барвінського
Сьогодні я виступаю тут не лише як депутат обласної Ради, але і як представник музичної громадськості Львова.
Львів здавна був музичним центром і його митці мали тісний зв'язок з російськими і українськими композиторами. Проте міцних основ для розвитку музичної культури місто не мало тому, що за часів Австро-Угорщини, а згодом за часів панської Польщі наше мистецтво було відокремлене від українського народу і було здобутком панівних, експлуататорських кіл. Львів був позбавлений постійних театрів, існуючі музичні заклади перебували в жалюгідному стані.
З приходом радянської влади в 1939 році змінилося становище. Коли за панської Польщі для радіопередач на українську музику відводилось 2 хвилини, то тепер українська пісня дзвінко і вільно лунає в театрах, по радіо, на концертах. У Львові були засновані постійний театр опери і балету, державна філармонія, український драматичний театр, спілка радянських композиторів.
Після того, як німецько-фашистські загарбники окупували наше місто, музичне життя Львова занепало. Німецькі варвари пограбували консерваторію, вивезли цінні інструменти, нотну бібліотеку, а в самому приміщенні влаштували казарму. Для трудящих закрилися всі театри, вхід до яких був тільки для німців та їх прислужників — українсько-німецьких націоналістів. Тупоголові гітлерівські сатрапи закатували багатьох працівників благородного мистецтва, багатьох угнали на німецьку каторгу.
Після того, як Червона Армія 27 липня 1944 р. навічно визволила Львів з хижих пазурів німецько-фашистського звіра і повернула його в сім'ю радянських міст, знову забуяло мистецьке життя, залунали українські пісня і слово, а музиканти, артисти, письменники і художники з запалом приступили до творчої праці. Тепер у Львові працюють три театри, державна філармонія, провадяться навчання в консерваторії, музичному училищі, музичній школі-семирічці та вечірній музичній школі для дорослих. Незабаром підніметься завіса і загримить увертюра зі сцени театру опери і балету.
Декілька слів хочу сказати про роботу львівської державної консерваторії, директором якої я працюю. Після визволення Львова ожила і консерваторія. Через декілька днів тут з'явились перші студенти. Скоро почались підготовні роботи — ремонт приміщень, укомлектувапня нотної бібліотеки, забезпечення інструментами. 15 жовтня розпочались заняття. При консерваторії створена оперна студія, студенти і професорсько-викладовський склад провадять велику шефську роботу в госпіталях.
Але треба сказати і про недоліки. Поперше ми недовиконали план набору студентів. З 200 чоловік в консерваторії навчається 125. Значно відчувається брак інструментів. Ми мали до окупації 32 фортепіано, а зараз є лише 11. Проте нам обіцяють допомогти з клавішного фонду. Необхідно, щоб обласна Рада подала в цьому допомогу.
Закінчуючи свій виступ, я хочу винести велику подяку партії, радянському урядові, великому Сталіну, які в тяжких умовах військового часу піднесли на високий рівень музичну культуру українського народу.
Вільна Україна
29.12.1944