Львів завжди пишався своєю музичною культурою. Імена Барвінського, Людкевича, Миколи Колесси стали відомими далеко за межами Західної України. Багатьох блискучих музик-виконавців виховала Львівська консерваторія та музичні школи. Симфонічний оркестр Львівської філармонії був улюбленим мистецьким закладом львов’ян.
Німці, коли вдерлися у Львів, відразу простягнули свої брудні руки на все українське. Ці солдафони вважали, що наш народ це «народ рабів» і не повинен мати своєї культури. Їм здавалося безглуздям, що українці мають свою багату музичну культуру, мають своїх видатних композиторів, музикантів-виконавців.
Німці всіма силами намагалися перетворити Львів у казарму німецького тупоумства та презирства до всього, що не є «арійське». У школах гітлерівці робили стайні, у партах — смітники, на українських театрах висіли написи: «Нур фюр дойче». Актори, музики, композитори йшли працювати чорноробами, двірниками. Тисячі нещасних скінчили своє життя у німецьких катівнях, концтаборах.
Симфонічний оркестр німці розпустили. Артисти оркестру, в кращому випадку, мали тільки змогу грати в ресторанах і кафе.
Коли Червона Армія визволила Львів, обласна філармонія відразу приступила до оновлення роботи симфонічного оркестру. В серпні львов’яни прослухали перший концерт. Виконана тоді «Урочиста увертюра» Мясковського ніби намітила шлях оркестру — шлях до піднесення української радянської музичної культури.
За короткий час симфонічний оркестр дав 19 концертів, які пройшли з великим успіхом. Львов’яни прослухали безсмертні твори Глінки, Мусоргського, Римського-Корсакова, Чайковського, Бетховена, Паганіні, Вебера, Моцарта, познайомилися з творами сучасних радянських композиторів.
Зараз у складі оркестру нараховується 72 чоловіка. Головний диригент оркестру — професор Микола Колесса. У роботі оркестру приймають участь диригенти Адам Солтис, Ярослав Вощак, Вітольд Кшеменський.
***
Останній концепт симфонічного оркестру це значна подія у культурному житті Львова. Концерт був цілком присвячений творчості найвидатнішого російського композитора Чайковського. Це перший тематичний, з добре продуманою програмою концерт. Він показав, як творчо зросли за цей короткий час його виконавці.
Другу симфонію Чайковський почав писати в 1872 році в селі Кам'янці біля Києва. Народжена на Україні, ця симфонія наскрізь просякнута українським колоритом. По глибині філософських проблем, драматичних конфліктів другу симфонію можна прирівняти до прославлених симфоній Чайковського — четвертої, п'ятої й шостої. Своїм об'єктивізмом друга симфонія близька до типу симфонічної музики, що культивувалась тоді представниками так званої «нової російської школи». Для цієї школи характерна народна тематика, використання музичного фольклору. Насичений бадьорістю, оптимізмом цей твір Чайковського приваблює зараз своєю свіжістю, дохідливістю.
Перша частина симфонії написана у формі сонатного аллегро, в основу якого лягла замріяна степова українська пісня. Друга частина — інтермеццо, що представляє жартівливий похід. Музика цієї частини взята Чайковським зі знищеної опери «Ундіна». Третя частина носить характер шуманівського скерцо. Тут ми знову чуємо українську дитячу пісеньку. Четверта частина побудована на танковій українській пісні «Журавель».
Перший фортепіанний концерт написаний Чайковським незадовго після другої симфонії. Він теж насичений враженнями з України. Головну тему першої частини концерту становить українська народна мелодія, яку Чайковський сам записав від лірників на базарі у Кам'янці. Третя частина концерту побудована на двох темах, з яких перша носить характер української танкової пісні.
Одним із творів, виконаних оркестром в останньому концерті, є чудова симфонічна фантазія Чайковського «Франческа да Ріміні», написана на мотиви «Аду» Данте.
***
Скінчився концерт... У сповненому залі деякий час панувала тиша, яку потім порушила хвиля бурхливих оплесків. Слухачі віддячували оркестрові, диригентові Миколі Колессі та солісту Бено Шнайдеру за велику насолоду, яку дає тільки справжнє мистецтво.
Вільна Україна
19.12.1944