Доси нотували ми в справі наміреного обходу 300-лїтного ювілею унії в Берестї лише короткі вісти — вибори, ухвали і т. ин. — відповідно до заяви Є. Е. митрополита на першім засїданю повного комітету, що наради мають уважати ся більше довірочними. Однакож нинї годї вже при тім остатись, бо з ходом справи почали що-раз більше появляти ся в дневниках річи, котрі виходять уже по за круг ляконічних комунікатів, а відтак річ натуральна, що й самі ухвали, хоч-би як ляконічно оголошувані, можуть викликати тут або там голос чи то одобряючій чи противний, а бодай можуть дати нагоду до рефлєксій на сей або той темат.
Так "Галичанин" а за ним Gazeta Narodowa діткнули сими днями кілька таких річей, котрих ми не можемо вже поминути мовчки.
"На однім з перших засїдань комітету — пише "Галичанин" — піднїс пос. Романчук, що він противний святкованю 300-лїтного ювілею Берестейскої унії, бо львівска архіепархія в 1596 роцї не приступила до зєдиненя з римскою церквою і в архієпархії львівскій введено унію аж в роцї 1700, отже належало би аж в роцї 1900 обходити 200-лїтний ювілей введеня унії в львівскій архіепархії. Митрополит, розуміє ся само собою, не згодив ся на се предложенє і не принято єго."
Повисше представленє тої річи "Галичанином" не єсть вірне, а було оно ось-як: На першім засїданю комітету Є. Е. митрополит, повитавши зібраних і піднїсши значінє унії Берестейскої для Русинів, відчитав спис членів до тїснїйшого комітету, котрих мав зараз вибрати комітет ширшій. Тогдї пос. Романчук забрав слово і поставив внесенє, щоби поперед обговорити прінципіяльно справу самого обходу: чи і в якій способ має він обходитись, бо-ж серед Русинів є всякі погляди. Одні н. пр. висказують такій погляд, що радше би обходити ювілей принятя унії нинїшними галицкими єпархіями. А коли має ся обходити ювілей унії Берестейскої, то знов заходить питанє: як обходити? чи має се бути обхід церковний, чи маніфестація церковно-народна. Отже нехай комітет поперед всего порішить прінципіяльно справу самого обходу, а тогдї доперва нехай приступить до вибору комітету і вибере до него тих членів, котрі стоять за ухваленим способом обходу. [Мимоходом сказавши, за гадкою п. Романчука заявив ся зі світских Русинів д-р Савчак, а против пос. Барвіньскій.] Є. Е. митрополит обстав при своїм, впрочім піддав внесенє п. Романчука під голосованє. А коли оно мало за собою лише меншість і упало, тогдї п. Романчук попросив Є. Е. митрополита, щоби єго з-між кандидатів на членів тїснїйшого комітету вичеркнути.
Отсе правдивий стан річи. З промови посла Романчука можва було догадатись, що він боїть ся, аби ювілею унії Берестейскої не ужив хто до маніфестації, котра би замазала і в невірнім світлї представила правдивий нинїшний стан церкви руско-католицкої.
"Так само — пише дальше "Галичанин" — відкинено предложенє о. Стефановича, котрий домагав се, щоби виготовити, напечатати і вислати до Риму меморіял з указанєм на то, що польскі політики визискували і визискують унію в цїлях латинізаційних і польонізаційних і тим способом шкодять не лиш єї розвиткови і процвітови, але також відстрашують всхідно-православних до зєдиненя з церквою католицкою. Над сим предложенєм комітет навіть не застановляв ся, бо митрополит з цїлою рішучостію заявив, що того рода жалоба є не на місци. Коли латинники будують на Руси костели, то им того нїхто не може заборонити, а коли они шкодять унії, то ми, уніяти, повинні боронити єї і при нїй стояти. При сїй нагодї митрополиг мав дуже розсердитись на о. Стефановича і в приватнім розговорі сказав, що того внесеня нїколи єму не забуде." [Голос піднятий о. Ал. Стефановичем занотувала й Gazeta Narodowa яко "dziwną [?!] wiadomość".]
Сама суть факту виступленя о. Ал. Стефановича на другім повнім засїданю комітету єсть в представленю "Галичанина" правдивою; натомість додаток єго про слова висказані Є. Е. митрополитом о. Стефановичеви в приватній розмові єсть [кажемо се на основі зовсїм певної информації] лише видумкою "Галичанина". Промова о. Стефановича, взірцевого священика, щиро відданого своїй церкві і свому народови, мала велике своє значінє і була висказана не яко голос одиницї, але яко голос загалу духовеньства і народу руского. О. Стефанович, видячи, що в комітетї ставить ся справа ювілейна лиш так односторонно і вузко, аби лиш як найбільшою маніфестацією зазначити сам факт унії Берестейскої, а не бере ся на увагу другої преважної сторони — именно стану і долї уніятскої церкви за весь час аж до дня нинїшного, піднїс голос за тим, щоби такої рідкої хвилї не залишити і в тім именно другім напрямі. Отже, сконстатувавши, що стан руско-католицкої церкви був з-давна і єсть до нинї дуже прикрий, промовив за тим, аби з нагоди сего ювілею виготовити і предложити в Римі основний, на совістних розслїдах опертий меморіял о станї і доли унії на Руси, а за тим подати способи, якими можна би охоронити, забезпечити і піднести руску церков католицку. Само собою розуміє ся, що промова о. Стефановача дишіла наскрізь любовію до своєї церкви і свого народу і мала лиш добро их на оцї. Комітет не взяв тої справи під розвагу і не порішив в тім дїлї нїчого. Нам же здаєсь, що се річ незвичайної ваги, особливо з огляду на то, що вибраний підкомітет ухвалив уже більшостію голосів засаду, що ювілей унії Берестейскої має мати характер не виключно церковний, але церковно-народний.
А нарід рускій в Галичинї — розуміємо тут всї верстви руского народу — зовсїм здорово глядить на нинїшний стан церкви своєї, а в наслїдок того єму очевидно йде в першій мірі о суть річи а не о форму — бо-ж він от перед пару лїтами побачив, як цїла численна парохія руска [Тучапи] пропала для церкви руско-католицкої, — він що-дня бачить, як і через безнастанний відпад одиниць бідніє церков руско-католицка — він бачить, як на Руси без усякої фактичної потреби горячково будують ся латиньскі костели [хоч на Мазурщинї більша єсть потреба костелів] і то будують ся за гроші, сказати-б, способом оподаткованя накладані на Поляків не лише в Австрії але й по заграничних дїльницях Польщі, а кн. Пузина — як пишуть польскі часописи — засїв на княжо-епископскій престіл краківскій в признаню тої заслуги, що показав енерґію в будованю костелів на Руси...
(Конець буде.)
[Дѣло, 13.12.1894]
13.12.1894