Маловірам.

У народу політично слабо виробленого кожна найменша якась некористна подія у його життю впливає уємно на стан його психіки. Задля маловажної часто і хвилевої невдачі люди опускають руки, схиляють голови, тратять надію і віддаються зневірі.

 

Пригадаймо собі, який похнюплений вигляд мали деякі наші навіть найвизначнійші личности по заняттю цілої Східної Галичини Росіянами, або по звісних декретах дотично Галичини старого грішника і завзятого ворога нашого народу Франца Йосифа Габсбурґа, або по опущенню перед роком нашим військом Львова, або по випертю нашої армії поза Збруч, або по скільки разів повторюваних донесеннях польської преси про некорисне порішення справи Східної Галичини, або по увязненню в Київі Центральної Ради, або по залитю цілої України большевиками... По кождім такім випадку писала однозвучно польська преса: "Конець України", "ліквідація України", "конець афери" або щось подібного. А деякі з нас гіпнотизовані тою "прихильною" нам братньою пресою, клали вже дійсно нещасну Україну в могилу і тихцем співали їй і самі "вічну память"...

 

Та не минуло кілька місяців, або й кілька днів, а ми мусіли з стидом признаватися до малодушности, до некритичности, до наївного оцінювання життєвих прояв народу, до нерозуміння й недоцінювання наших власних сил, нераз просто до недостачі здорового, тверезого суду.

 

Кількалітна тяжка практика і досі нас нічого не навчила. Ми як були політично та суспільно не зовсім вироблені, так і остали такими до нинішнього дня. Прикрі це слова, та годі їх не сказати, коли бачиться, що тепер діється.

 

"Галицька армія зрадила Україну, наше військо розділилося, Камінець занятий ґен. Івашкевичом..." — отсе вісти останніх днів. "Конець України, конець її суверенности, конець української армії, ліквідація фікції, афери..." і так далі в безконечність тріюмфують всякі "Słowa polskie, Codzienne, Kuriery, Wieki, Poranne, Głosy narodu, Dzienniki, Czаsy" i т. д.

 

Ось достаточна причина, щоб деякі наші патріоти взяли свої голови в руки і ридали наче над мерцем. Сором вам, мало віри!

 

Не будемо пригадувати історії инших народів, що знаходилися нераз в гірших обставинах, як отсе ми тепер, а таки побороли всякі трудности і вибороли собі волю. На що нам брати примір із чужих, коли з історії нашого власного народу, хочби за останніх кілька літ, про що ми вже згадали в горі, можемо легко добути не іскорку, а цілy повню надії й віри у красшу будучину України.

 

Велику кривду робить живучости нашої народної ідеї всякий песиміст. Чи народ, що через так довгі віки, серед найтяжших переслідувань всяких короликів, цісарів і царів, не тільки удержав своє питоме, національне життя, але ще й розвинув свою високу народню культуру, чи народ, що двигнувшися неначе при помочи чародійної просто з рабства до своєї питомої державности народ, що ту державність зумів через два роки удержати серед напору ріжних пекольних сил, чи той народ не дає нам повної надії на те, що він не загине, що він пробудившись раз, не ляже вже ніколи в могилу?

 

Наші галицькі люди, виховані в чужій школі, так пересякли тою школою, що по приміру своїх учителів глядять на події, які довершуються довкола них, крізь окуляри зроблені тому сто, двіста літ. Забувають, що за останніх кілька літ світ відбув таку дорогу вперед, яку в звичайних часах мусівби переходити сотки літ.

 

Нині треба достроїтись до часу, а не думати й далі шляхоцько-матолковим розумом, який міг вистарчати за часів хижацьких bohaterów, а який тепер трохи припізнений. Нині ніякий тверезий чоловік не буде поважно думати про можливість поневолення якогось народу, про можливість яких небудь постійних успіхів з мілітарних виправ. Нині не часи Джінґісхана! Мечем нині не доробишся нічого.

 

Треба бути безглуздим дураком, щоби брати нині поважно засади, які були добрі тому сто літ. Нині не меч, а ідея горою! Меч може одиниці зруйнувати, зрабувати, увязнити, повісити, скатувати, але меч нині народу не убє і не поневолить.

 

Меч тільки до часу воює. Прийде пора як не нині, то завтра, коли меч сховають в похву, а прийде до голосу чоловік, ідея.

 

Нас можуть ще гірш побити, як досі побили. Можуть наші правительства, наші власти, наших верховодів повистрілювати чи повивішувати. Та через те ще наш народ не пропаде. Нехай польські опянілі шовіністи кричать ще дужше: Koniec Ukrain-и то ми глядячи тверезо на хід справ, то ми уповаючи на непобориму й неугнуту життєву силу нашого народу, то ми розуміючи духа нинішнього часу і силу пануючої нині у цілім світі премогучої ідеї, не падаймо на духови, вірмо твердо й свято, що сповняться як не нині, то завтра, наші задушевні бажання, що помимо лютих ворогів український народ добуде таки належні йому права, що ми таки всупереч краканням всяких сусідських гієн заспіваємо на волі наш гимн:

 

"Вже воскресла Україна"!

 

[Нова Рада, 25.11.1919]

25.11.1919

До теми