Бортництво було вже в найдавніших часах вельми розповсюднене по всіх просторах України. Від найдавніших теж часів уживали меду чи то до солодження страв, чи до печива, а вже найбільше до сичення питного меду, дуже любленого напитку на всій старинній Україні. Тому то й відповів Володимир В. хазарським послам, що були магометанської віри, що не може прийняти їx віри, що забороняє пити горячі напитки бо "Руси єсть веселіє пити, не можемъ безъ того быти".
Згадки про бжільництво можемо просліджувати в памятниках нашої минувшини вже від найдавніших часів. Та в сьогоднішній розвідці займемося бортництвом тільки в одному столітті й на невеличкому тільки просторі України, а саме в Наддністрянщині.
Бортництво було поширене в Наддністрянщині скрізь, та найбільше було розвинене в переворській і в галицькій землі.
В XV. ст. управнення до вжиткування бортів було приналежністю земських дібр, входило в обсяг т. зв. лицарського права (ius militare).
Бортництво в Наддністрянщині процвітало головно по лісах. В записках, в актах тодішних означувано їх латинськими назвами, відповідно до їх роду й породи дерев: silvae, gаii, mericae. В лісних деревах, здебільша в дубах (quercus) вирубували бортники (apiastri, apisterii, mellificatores) вулиї (al vei, alvearii), а також capistri, habitationes apum). Крім цих лісних бортів (mellificia silvestria) знано й пасіки (sarepta) при господарських загородах, та їхнє значіння було куди меньше як лісного бортництва.
Лісним бортництвом занималися панські піддані як самостійні бортники. Панови платили вони тільки певну данину. Ця данина (tributum, datio, donatio mеllis) плачена правильно в натурі, полягала на цьому, що бортники в означеному звичаєм реченці складали панови певну скількість меду. Де які записки говорять про бджоляну десятину (deсіma apum). Мабудь слід це так розуміти, що прибуток із кожнього десятого вулія належав до пана, так як пр. і десятина з овець, безрог і т. п. Та як це виходить із вислову сensus mellis була мабуть і грошева оплата, бо вислів census значить саме грошеву оплату.
Щодо домашнього бортництва, то його вели пани під власною управою, значиться, бортник, що вів його не був самостійним господарем, але слугою, що ввесь прибуток віддавав панови. Такий бортник був, правда, більш свобідний, як інші піддані, та всеж таки, коли пр. утік від пана, міг пан жадати в судовій дорозі звороту збігця від кожнього третього.
Бортництво цвило як у добрих шляхотських, так і в духовних. Головно українське духовенство плекало цю вітку господарства.
Так пр. священик із Страдча Яцко заключив умову з орендарем королівщини Козиць і Ямелни, Вірменином Іваськом такого змісту, що буде йому вільно вживати королівських лісів після свойого вподобання на заводження бортів, а за це має йому давати щорічну данину півкірця меду. Зновуж перемиський владика Олександер мав у лісах села Гнивновичі 50 дубів з бортами Бортництвом занималися теж і міщани. Так пр. коропецькому міщанинови Яцеви забрано насильно 40 вулиїв. Найбільша пасіка, про яку знаємо з актів, це пасіка Луки Підвербецького, власника Живачева над Дністром. Инші пасіки, що про їх є згадка в актах невеликі: від 8 до 40 вулиїв.
Вартість одного вулія хиталося між 10 a 15 грошів, залежало теж від цього чи це лісний вулій чи домашний. Лісні були дешевші 10 до 12 грошів. Коли порівняємо цю ціну пр. із цінами товару то одним вулій був мало що дешевший як пр. корова, за яку платилося 10 грошів (після актів з 1460 р.). Вартість одного дуба родючого й бортного означуваного на одну гривою (48 грошів).
В кожному разі представляло бортне господарство вартість доволі значну. Доказом цього є пр. це, що в виправу жінкам записувано на Вкраїні теж на половині бжільних бортів, а крім цього в актах згадується бортництво на першому місці перед годівлею худоби, риболовством і т. п. значиться до бортництва привязувано більшу вагу.
Як лакомою річю були борті, цього доводять численні згадки про крадіж, насильному заборі бортів, або присвоєнню їх собі одними спадкоємцями на шкоду других. Так пр. коли 1492 помер згадуваний уже Лука Підвербецький із Живачева, його син Юрко враз із матірю Варварою задержали собі безправно 100 вулиїв, шо правно належалися її сестрі, зглядно дочці Марусі Свистільницькій. Лучалися теж випадки, де власники відмовляли чужих бортників, що втекли від своїх панів.
Широке приноровлення й значіння в бортництві мали бортні вольности. Признавали їх підданим головно при нагоді поділів або розмежувань майна. Признавали їм право посідання й вироблювання бортів у чужих лісах, за означеною оплатою в користь власника, а бувало що й безплатно. Ці вольності звалися, як і інші, уходами (ambulatio, equitatio). Розріжнювано два роди оплат: оплату належну панови, що його підданим був бортник, без огляду на це, чи борти їх лежали в панських лісах чи в чужих, а друга це оплата власникови ліса, в якому бортники мали свої борти.
Ось тілько можемо довідатися про бортництво з давних актів, а саме з судових записок т. зв. "руського воєвідства" (гл. збірник "Akta grodzkie і ziemskie" том XI—ХІХ). Не богато цих вісток, та всеж таки й із їх можна пізнати, що бортництво було доволі поширене, хоч і не мало такого значіння, як хліборобство.
[Нова Рада, 05.11.1919]
05.11.1919