З отсим числом переходить "Нова Рада", дотепер власність о д-р Застирця, в руки окремого Видавничого Комітету та починає з нинішним днем виходити як політично суспільний дневник. Не вязані більше з дотеперішним власником часописи і не відповідаючи за дотеперішний її напрям, уважаємо вказаним поставити перед очи української суспільности ціль, яка присвічуватиме нашій праці. Наша праця концентрувати ся ме около одного огнища — добра дорогої Вітчини, Соборної Неньки України.
Справа нашої нації чиста як хрусталь і не потрібує крутих доріг; нам треба лиш вказувати суспільности на її завдання у сучасну хвилю та будити почуттє цеї відвічальности, яка на нас тепер тяжить і накладає на кожду по українськи думаючу одиницю святий обовязок поступати у її горожанському життю з зелізною карністю і солідарністю. Цю моральну силу хочемо ми будити, а у кого вона є, піддержувати при помочи правдивого, нелицемірного христіянізму, що виписав на своїм прапорі клич — любити ближнього правдою, а свій край не словом, а ділом, хочби прийшлося і душу свою положити за друзі своя. Тому такий христіянський світогляд буде провідною думкою нашого дневника.
З сим вказником дороги хочемо пуститися на шлях праці для українського народу. Ми свідомі, що "пора се великая єсть" і що на нас, українській пресі, яка має бути викладником думаючої части суспільности, лежить велика відвічальність перед грядучими поколіннями, що за сучасну хвилю кинуть вони колись на нас приклоном або благословеннєм — закидом, що не використали ми історичної хвилі або признаннєм, що ми зробили все по нашим силам. Тому наша праця в пресі буде стреміти до того, що готує нашій нації найпевнійшу будучину. По нашому найщирійшому переконанню, лиш самостійня державність українського народу є тим способом до обезпечення красшої долі. Наше становище в справі політичної будучини української нації таке, яке заняв сам український нарід, а за яке тепер проливають кров красші сини України. Стаючи на становище зєдинення цілого українського народу до самостійного державного життя, наша думка і наша праця при тих, що сю ідею реалізують і лиш cю владу, що веде український нарід до цеї ціли уважаємо і уважати мемо за вірного товмача і виконавця волі українських мас.
Дотеперішну, кількавікову історію України значив все щирий, необлудний демократизм і толєранція для національних меншостий. Скільки разів повстав український нарід до державного життя — то покликувала його до цього лише власна воля, скільки разів тратив він свою самостійність — то лиш через самоволю своїх можних. Вкінци у прикрих хвилях і нині остав сам український трудовий нарід і лише він у цю історичну хвилю значить шлях своєї волі своїми кістками. Тому виключно політичний напрям у внутрішно-національнім життю, що числиться з інтересом української демократії і добром українских трудових мас, уважаємо справді українським і лиш такий напрям здобуде собі попертя нашої преси. В імя ідеї Христа, яка голосить, що "ність раб ні свобод", в імя добра Соборної України не теоретичної, але реальної — тої, що живе у хлопській ліпянці, хочемо нашу працю кермувати так, щоби не лиш духові, але і матеріяльні вартости українського мужика і робітника були обезпечені, щоби животіння українських робучих мас на пребогатій українській землі замінилося у правдиве життя.
Тому відносно селянських верств заступаємо погляд, що малоземельний і безземельний мужик мусить дістати такий варстат праці, який при пильній праці мігби дати людський прожиток йому і його родині. Шляхом до цього є лиш далекойдуча земельна реформа, яка мусить бути переведена в користь місцевої людности. Всяку чужу кольонізацію, яку вже тепер в переходовій стадії політичного життя Східної Галичини, зачинають переводити деякі круги, уважаємо з національних і соціяльних причин у перелюдненій нашій країні кривдою для широких мас бідного селянства.
Робітник — у найширшім значінню — мусить у державі найти охорону своєї праці та уреґульовання заробітку так, щоби він міг виживити себе і своїх найблизших. Суспільне обезпеченнє, робітниче законодавство а також соціялізація тих підприємств, які без шкоди для загальної продукції здатні до спілкового ведення, мають бути шляхом по якім загляне красша доля у гіркі дні тих трудових мас, що не мають змоги працювати на власнім варстаті.
Числячися з тим, що серед нашого народу живуть і національні меншости — то реклямуючи для себе право самоозначення — заступати мемо напрям мирного і безпристрастного співжиття з ними, признаючи їм повне право на самоуправне вирішуваннє своїх національно-культурних справ та рівне користуваннє з благодатий усіх суспільних реформ і богацтв української землі. Того самого жадати мемо від сусідів, серед яких роскинені українські національні меншости. У старанню, щоби український нарід заняв і в культурнім життю світа належне йому місце, будемо звертати увагу на всі прояви української і всесвітної культури, отвираючи наші сторінки для обговорення цих справ. Признаючи у культурному життю народу велику вагу церковній справі, наш дневник обстоюватиме жаданнє, щоби церкві дати належне їй місце в українській суспільности, та щоби при суспільних реформах було обезпечене її матеріяльне буттє.
Мусимо мати на увазі і нинішній, фактичний, надзвичайний стан, у якому находиться Східна Галичина. Супроти властий польської Републики займати мемо становище згідне з засадами права, у сім случаю міродайного міжнародного права, зясованого у постановах Гаґської конвенції про права і обовязки з одної сторони окупаційних властий, з другої сторони — людности окупованої території.
Час, у якому зачинаємо наше діло, критичний і з иншої сторони — стоїмо перед катастрофою голоду. Сповняючи наш святий обовязок з усею енерґією, будемо заступатися за усуненнєм причин грозячої нужди та за її відверненнєм і без застережень служити мемо нашою часописю в зорґанізованню самопомочи.
Кидаючи отцих кілька гадок, кличемо до всіх, хто ідейно співчуває з нами, до спільної праці; най наш дневник через дописи з усіх закутин краю стане вірною відбиткою духового і матеріяльного життя українського народу взагалі — в першій міpi Східної Галичини, а його поширеннє най понесе в нарід ті ідеали, які голосимо.
Поклик до праці зачинаємо однак від себе, згадуючи слова поета:
"Кождий думай, що на тобі міліонів світ стоїть,
Що за долю міліонів мусиш дати ти отвіт,
.... радше впадь, але не зрадь".
Нова Рада
26.10.1919