Відпочиваю на селі — в нашім чуднім селі, на Підгірю. Зазнаю правдивого відпочинку, поки-що не такого як на Домбю — і користаючи з прегарної погоди, йду в ліс, отвираю собі Кобзар Тараса Шевченка і читаю: "До мертвих і живих і ненароджених земляків моїх в Україні і не в Україні сущих, моє дружнєє послання". Читаю там:
"Все розберіть, тай спитайте
Тоді себе: що ми?
Чиї діти? яких батьків?
Ким, за що закуті?
Тай побачите, що ось-що
Ваші славні Брути:
Раби підніжки, грязь Москви.
Варшавське сміття ваші пани
Ясновельможні гетьмани.
Чогож ви чванитеся, — ви
Сини сердешної України?
Що добре ходите в ярмі,
Ще краще як діди ходили?
Не чвантесь: з вас деруть ремінь,
А з їх бувало, й лій топили!
Прийшли мені гадки про "орієнтацію".
Від початку світової війни, від серпня 1914 р., говорилося серед Поляків про всіляку "орієнтацію". І так: про "орієнтацію" польського "Нач. Комітету Народового" на бік осередних держав (Австрії з Німеччиною) проти Росії і антанти, то знов відтак про "російську орієнтацію" частини вшехполяків від часу зайняття російськими військами Львова і маніфесту Миколи Миколаєвича. А колиж могутність Росії клонилась до упадку, виринула орієнтація чисто антантська проти осередних держав але рівночасно і проти Росії. Все те було, одначе в дійсности у Поляків була лише польська орієнтація і ніяка инша лише польська.
І у нас говорилось в р. 1914 про орієнтацію "австрійську" чи "німецьку" (осередних держав), а останніми часами кружляли поголоски про польську орієнтацію Петлюри, а рівночасно про російську орієнтацію Петрушевича.
Супроти того треба виразно зазначити, що наша орієнтація має бути українська і ще раз лише українська, а ніяка инша.
Не маємо ми бути ані "австрофілами", ані "ґерманофілами", ані "руссофілами" чи "польонофілами", ані навіть давними архаїчними "українофілами" лише Українцями о українській орієнтації.
Не маємо ми оглядатись в наших ділах, чи це подобається кому з наших чи близщих сусідів, чи ні, але чинити консеквентно лиш те, чого вимагає інтерес України.
Науку, якої "орієнтації" держатись, дає нам кс. Юзеф Панас, декан II. бриґади польських лєґіонів. Це, як пишуть польські часописи, відомий на цілу Польщу гарячий і завзятий польський патріот а звісний наш "приятель", котрий ще перед війною не лякався пруських арештів, а в серпні 1914 р. вирушив в поле з польськими лєґіонами проти Росії і ходив з ними по Галичині, Холмщині, й Волині. Колиж бачив, що Росія розбита а польський інтерес вимагає іншої орієнтації, не вагався заризиковати шиї і з револьвером в руці арештував під Раранчем своїх військових наставників, австрийських ґенералів, за що стояв опісля в Марморош-Шіґет майже під шибеницею.
Проти святкування річниці 6. серпня, коли то польські лєґіони вийшли в поле проти Росії, виступило було "Słowo polskie", підносячи між иншими закид, що таке святкування компромітує Поляків перед антантою. Кс. Панась дав обширну і рішучу відповідь Słow-y Polsk-ому (диви ч. 4773 Gaz. Wieczorn-ої), де поучає, що орієнтація Поляків має бути завжди лиш польська а ніяка інша. А тим, котрі бояться, аби не втратили ласку у антанти дає таку науку: "Політики складаються переважно з людей, у яких мотивами чину рідко бувають почування і милосердя для жебрака, для котрого мають вони лиш погорду, але за це мають пошану для противника, котрий сміло підносить чоло, допоминається о свої права, хочаби навіть уляг перевазі".
Кс. Панас кпить собі зі страху Słowa polsk-oгo, щоби не втратити ласку у антанти за давні "прогрішенія", а учить: робити те, чого в даних обставинах вимагає польський інтерес і то лише польський, без огляду, чи це кому на руку, чи нї і чи це кому подобається, чи ні.
Яку орієнтацію мав Тарас Шевченко, бачимо з його "Послання" і з проґрами Кирилометодієвського Брацтва, якого ідеалом був вольний братський союз всіх вольних, независимих, славянських народів.
Тому і наша орієнтація така: вольна, з'єдинена, независима Україна в союзі всіх вольних, независимих народів.
Так бажає розвязати українське питання і соціялістичний інтернаціонал в інтересі мира цілого світа, давши вираз свому бажанню в знаній резолюції на люцернській конференції.
В боротьбі о осягнення цеї ціли, в боротьбі о оборону рідного краю від поневолення і руїни шукається союзників, і добирається таких, як цего вимагає інтерес України, a в колізії треба часом лучитись і з меншим ворогом проти гіршого ворога. — Але орієнтація має остати все лише одна: українська і лише українська!
[Український голос, 26.10.1919]
26.10.1919