Орґанізація самопомочі.

Довголітня війна і режім, який запанував після неї у східній Галичині, знищили до тла українське господарське життя в краю. Дійшло до того, що в багатім, в природні дари краю, о працьовитім і запобігливім населенню, народ стоїть просто перед катастрофою голоду й холоду.

Сільське населення цілого краю болючо відчуває недостачу текстильних і шкіряних виробів, господарських приладів, штучних навозів, будівельного матеріялу на відбудову знищених домів і господарських забудовань. Це відноситься до всього сільського населення в цілому краю. Надто прикарпатське населення сіл, а також східні й північно-східні повіти вже тепер терплять голод. По містах і містечках терпить населення від недостачі поживи й опалу. Надближаючася зима грозить населенню голодовою смертю.

Катастрофальне положення українського населення побільшує ще сучасне політичне положення в краю, яке майже неможливим робить акцію самопомочі.

Воєнний стан в краю і його лиха адміністрація важким тягаром лягла на груди народу. Ярким приміром цего стану нехай послужить факт, що орґанізація 800 українських консумційних кружків по наших селах, яка гуртувала коло себе звиш один міліон душ, майже перестала істнувати. Серед даних обставин нема мови про відбудову цеї орґанізації. Всякі господарські сходини уважає теперішня повітова адміністрація — як ворожі, бунтівничі зібрання і не допускає до них, або карає учасників арештом і інтернуванням українських кооператорів, люстраторів і інструкторів не допускається на села, як "большевицьких" аґітаторів.

Замітити треба, що апровізаційні уряди не дають українським консумційним орґанізаціям ніяких приділів. Сіль, нафту, цукор, свічки дістають лише польські орґанізації, а звідси лише з трудом і в мінімальних дозах дістаються ці артикули в руки українського консумента.

В "Czas-i", з 12. ц. м., в кореспонденції з Брідщини читаємо, що "zasiłki dawane gminom w postaci produktów i towarów idą na miejscowa konsumcyę wójta i jego otoczenia lub na pasek" Є отже зрозумілою річю, що при таких відносинах представляється неможливою яканебудь орґанізація самопомочі.

Адміністраційні недомагання мусять устати. Наші центральні кооперативні і господарські орґанізації мусять взятися за відбудову консумційних і господарських орґанізацій на провінції. Колиж на це не згодяться польські військові орґани мимо інтенцій центральних властей, то українська суспільність приневолена буде відкликатися до мирової конференції і Ліґи Народів. Не можемо позволити, щоби в наслідок теперішних адміністрашйних практик гинув наш народ марною смертю від голоду й холоду. Без льокальних господарських і консумційних орґанізацій на провінції неможливий розділ найконечніщих харчів навіть тоді, якби їх гуртовно набули наші центральні орґанізації.

Завважати вкінці мусимо, що як небудь уложиться будуча політична судьба східної Галичини, то апровізаційне й господарське лихоліття, заподіяне війною, ще довгі літа важко буде відбиватися на життю нашого народу і тому орґанізація самопомочі є катеґоричним імперативом для цілого народу, як що він не має мирно знидіти й вимерти.

Ніхто инший, як ми, сам народ, власними силами, працею і орґанізацією, може цему зарадити. І тому відбудова наших економічних і консумційних орґанізацій є необхідною конечністю і ніхто не сміє цему перешкодити.

Вперед!