З початком вересня ц. р. почав виходити в Парижі на анґлійській і французькій мові двотижневник "L' Europe Orientale", який поклав собі за завдання боронити інтереси республік, що повстали на російських окраїнах. В видавництві беруть участь письменники і журналісти Естонії, Латвії, Литви, Білої Руси, України, Кубані, Північного Кавказу, Азербайджану, Грузії і Арменії, а також західньоевропейські. В першому числі цього часопису поміщено дві статті, присвячені Східній Галичині: Мих. Лозинського "Східня Галичина під польським ярмом" і проф. Михайла Грушевського "Ще один визволений край". Цю останню статтю передруковуємо в перекладі за "Волею".
Проф. Грушевський пише:
Величній ланцюх визволених країв, освободжених народів, установлених в своїх правах благородною акцією Антанти поповнився недавно ще одним звеном, яке не є без значіння. Це є Східня Галичина, західня українська провінція, що лежить на півночі від Карпатских гір і що в давнину була Галицько-Володимирським Королівством. Занятий Поляками після завзятої боротьби в 14. століттю цей край і його українська людність енерґійно опиналися на протязі шести століть всім замахам, всім утискам з боку феодального і клєрикального польського уряду, заховуючи свою мову, свою реліґію, свою національність. Коли український рух був проскрибований в бувшій російській імперії, Східня Галичина із своєю політичною й інтелєктуально столицею Львовом, дякуючи конституційним умовам в Австрії (від року 1867), стала огнищем українського життя і центром цілого національного руху, котрий розвинувся тут інтелєктуальними і матеріяльними силами соборної України. Наслідком цього — це була частина України найбільш розвинена з боку національного, політичного й інтелєктуального.
В безперестанній боротьбі проти польського панування, підпираного в дійсності під австрійським урядом реакційними і клєрикальними тенденціями Габсбурської династії, український народ в Східній Галичині (в числі 3,5 міліонів: 60.80% людности) з'умів здобути собі крок за кроком трівкі підвалини для свого економічного, інтелєктуального і національного розвою. Коли розвалилася австро-угорська імперія, Національна Рада українського народу в Австрії проголосила у Львові 19. жовтня 1818 р., що українські землі Австро-Угорщини творять незалежну Республіку Західньої України. Після повстання в Східній Україні, коли повалено уряд гетьмана і прогнано Німців, Національна Рада Західньої України проголосила 8. січня 1919 р. свою злуку в одну неподілну Республіку з Східньою Україною, приймаючи назву "Західній Край" і заховуючи свою автономію.
Це був початок траґедії. У Львові, старій німецькій кольонії, де Кнауери, Вінклєри, Дрекслєри і Штадмілєри віддавна спольонізовались і стали під польським пануванням добрими польськими патріотами, вибухло польське повстання. Щоби не робити своєї столиці побоєвищем, українські війська опустили місто і облягали його один, два, три місяці, щоби присилувати польських "патріотів" здатися. Коли Східня Україна стала полем бою для офензиви совєтських московських армій, Східню Галичину, позбавлену мілітарних сил, заатаковала польська армія. Польща піднесла претензії на українські землі аж по Буг і Стрий, пізніще на цілу Східню Галичину. Комісія для перемиря, назначена Найвищою Радою Союзних і Заприязнених Держав, під головуванням ґенерала Боти, предложила перемиря двом сторонам з провізоричною демаркаційною лінією, котре прийняли Українці, а відкинули Поляки. В тім самім часі в половині травня польська армія ґенерала Галлєра, орґанізована в Америці на американські кошти, заосмотрена артилєрією, офіцерами й інструкторами держав Антанти — під протектатом боротьби проти большевиків розпочала офензиву проти Українців в Східній Галичині. Румуни, котрі недавно до того за згодою Антанти зайняли українську частину Буковини (як Чехи це зробили таким самим мандатом Антанти з українським краєм на південь від Карпат), в тім моменті, як Поляки залили Східню Галичину з півночі і заходу, вдерлися сюди з півдня. Українські війська, котрі мали вже бойовий фронт на сході, були майже знищені цими ударами в тил. Більшу частину Східньої Галичини опустили Українці, а заняли Поляки при кінці травня і в червні.
Українці наївно сподівалися, що це польське насильство буде строго осуджене і що польським військам буде наказано відійти за демаркаційну лінію, встановлену Найвищою Радою. Але після кількох переговорів "Рада Чотирьох" прийняла окупацію Східньої Галичини "в інтересі порядку, і для безпеченьства людности аж до майбутнього плєбісциту". В цих днях Мирова Конференція запрохала Українську Делєґацію, щоби взяла участь в засіданнях польської підкомісії, котра займеться внутрішним статутом увільненої Галичини.
Річ природна, українська преса піднесла крик з приводу масових арештів Українців польськими орґанами влади, з приводу утисків на українську мову, терору і сольдатески. Але, добре розваживши, це тільки подробиці. Східна Галичина, визволена на кінець українською демократією і віддана польській шляхті і католицькому клєрові — це факт, який треба зазначити, як новий тріюмф гарних прінціпів Антанти.
Український голос
19.10.1919