Небіжчик Франко назвав був нашу галицьку, політичну роботу "слямазарством", проти котрого треба кричати, не мовчати! Дійсно вкралося в наше громадянське життя слямазарство. Автор цього терміну сам його зазнав. Це на його ювилей зібрали фонд, зложили до щадниці, застерегли, що Франко не сміє його виняти доки комітетові не згодяться на це. Поет примирав в біді і голоді, а гроші "з застереженням" для його лежали. Так жалувався поет перед смертю в листі до пишучого ці стрічки. Вулицями Львова водять полонених Українців на роботу. Багато між їми босісінькі — тепер у студінь. І нікому з наших верховодів і не впаде на думку, що слід би подбати про обуву для їх. Бо тут не цим сором, що водять їх, а нам, бо вониж наші брати. Та кажуть годі, бо ми маємо шкільну молодь, що теж не має чобіт, для ньої треба подбати про обув. О, ми дбаємо про цю нашу молодь, будучину нашу! Ми заснували для їх уже давно, ще перед війною бурси, на які патріоти зложили капітали й купили доми. Тільки що перед війною в цих бурсах платив ученик кільканайнять корон, а сьогодні треба платити 400 К й харчі, т. є. тільки, кільки платиться за добру станцію. Ну, але до бурси на 17 учеників треба 3 настоятелів з адміністрацією, одну "вареху" їй до помочі другу слугу, а другій слузі трету до помочі. Ну ось вам і бурса і велика заслуга товариства і 400 К з харчами. Що за таку плату візьме "на станцію" хто небудь, це ніщо. Ніщо також і це, що сотки, коли не тисячі учеників, тому що не можуть дати так високої оплати в "бурсі" мусило перервати науку й остати дома. А якже! Ми мали велику політику, страшно опозиційну. Як прійшло до голосування в Відні, тоді 10 послів занедужувало, 10 поїхало на віча до краю, 2 голосувало проти правительства; був-би й третій голосував та дістав болі в жолудку. Не знайшли його на салі!
"Свій до свойого" та це не шкодить, що "свій" гине, а чужий живе в нашій інституції їсть "амброзію і пє нектар".
Били нас і вішали та заганяли до "Талєргофу", а наші політики замість кричати на ввесь світ, веліли писати "спомини" і давати їх до розглянення міністрови Гуссарекови, одному з найбільших наших ворогів.
Хвалимо пориви молоді, але помагаємо їм в університеті так, що гинуть не "en detail", але "en gros" на грудну недугу. Впрочім даємо молоді й заробіток по 3 сотики за полісу! Ось тому то так нам ведеться.
Не диво що проти такого ведення діла протестувала ідейна душа народу, несплямлена "загумінковою" політикою. Історичною подією, яка запротестувала проти "слямазарности" став голос молодих, чистих рук, які створили були "Будучину", але яку тамті звалили.
Иншим засобом, що мав отворити очі нашій суспільности на старі пережитки й увести її на нові дороги, є "Нова Рада" найбільше незалежне слово, яке в нас повстало з любови до України, в яке ентузіясти вложили свою працю, здоровля й тяжко в життю запрацьований гріш як жертву Вітчині. І знову "сламазарні" станули до роботи методою "рутенства", а коли люде тверезійші сказали, що се чесні і чистіші люде від слези, тоді "слямазарники" найшли собі "Просвіту", а останні вишукали §§, на основі котрих виповідається "Повітовому Товариству Кредитовому" льокаль в "Просвіті" за те, що останнє "позичило" на 3 місяці злишньої своєї кімнати для редакції "Нової Ради". І вийшов скандал. "Просвіта", яка колись тинялася по чужих кутках, але й тоді працювала для народу, сьогодні потовстівши на "заґумінку", який нарід закупив їй, виповідає льокаль двом ідейним орґанізаціям "Повітовому Toв. Кред." і "Новій Раді", тоді коли для оборони народу здалосяби підтримати й 10 щоденників і дати кільканайцяти людям жити.
А ця "Рада" треба знати підпадала конфіскатам й загрозам і на почтах знищили її в більше як 20.000 примірниках! Ну, а "Просвіта"? Вона має ще портрети цісаря Франц-Йосифа. Льояльна! Має й книжочку: 999 жартів, a тисячний зробила з "Повітовим Товариством і Радою". Всеж таки ми думаємо про "Просвіту" краще, як вона сама про свою репутацію й громадянську заслугу й краще, як про неї говорив "Вперед" з нагоди якогось невидавання і неорґанізації читалень. Ми віримо, що "Просвіта" в льокали Кредитового Товариства затанцює на свій ювилей і там зсипле Україна для ньої в дни 8 грудня цебрик грошей і що сама "Просвіта" стане в своїх виданнях поборювати "слямазарство".
Ну, а якби був міг писати небіжчик Франко про "слямазарство", яке він так близко і щоденно оглядав? Про це напише ще історія тих найстрашнійших часів, що їх Україна переживає, але симпатії публики й патріотів нового часу остануть по нашім боці.
Нова Рада
18.10.1919