"Пролом".

Сьогодня вечером прийшов я до дому і застав на столі невеличку, миршаву книжчину з величезним написом: Пролом та піднаписом: Місячник літератури, науки, мистецтва і громадського життя. Побіч лежала карточка: "Пане — Товаришу! Будь ласка, напишіть замітку про "Пролом". Н. X."

Ну, думаю собі, от приємна несподіванка! Всякі бузувіри плетуть ні в три, ні в чотири, що, мовляв, у нас заглухло культурне життя, що в Станиславові в часах української влади поза ґазетами не було ніякого журналу, не вийшла ні одна книжка і т. д. Слухаючи таких наклепів, чоловік лиш головою мотав, на зразок першого-ліпшого з підстарілих батьків народу, і пошепки питався: А де-ж поділися наші белєтристи, поети, редактори? Хіба що всі пішли на фронт? І хто-б був підозрівав їх о таку відвагу, що просто вводить чоловіка в небувале заклопотання. З другого боку міркував я, що кріс лиш в Римлян ворожо відносився до переніженої музи (славетне: inter аrmа sіlеnt musае), а в наших часах не те. Присягну на всі святости, що на земській кулі створено за час війни що найменше стільки віршів, описів, оповідань, нарисів, етюдів, скільки смертоносних шрапнелів і ґранатів зорало святу земленьку. Не шукаючи далеко, нагадаю хіба, що наші стрільці створили були в першій половині війни в своїм коші невеличкий новочасний Парнас. Чому-ж якраз тепер мало-б бути інакше? А прецін злобні люде все таки невпинно торочили про загин всякого змислу до культурних справ. Тим то й незвичайно здивувався я, побачивши на своїм столі новий місячник.

Приглядаюсь блище "Проломови". Обгортка нічого собі, рожева. Написи в порядку. Читаєш: Станиславів 1919. Рік І., Ч. 1. Видає Видавничий Комітет Товариства "Молода Громада" в Станиславові. — Ну, як молоді люде видають місячник, то певно стрінемо там щось нове, свіже, цікаве.

На самім вступі читаємо проґрамову статтю, себто письменницьке "вірую" проломовців. На жаль, вже перші речення розчаровують читача. Замісць простих і ядерних слів, котрі з'ясували би нам напрям цеї літературної ґрупи, подибуємо наівно-патетично-туманні вигуки в роді славетного: "тримаймося — не даймося!" Щоби виказати цю крикливу плутанину, треба приводити речення за реченням. Шкода часу і місця. Вистане згадати, що пусті, незвязні слова в роді того, що свобідна душа прокидається з просоння, силою пруться слова радощів грімким потоком із грудей (?), "блиснув золотий ранок, новий настав день, заглянуло ясне сонце...", "друг бажає друга обняти (краще, як-би вони робили яку иншу, більш корисну роботу!), "прокинувшись на волі, з уст виривається пісня, величній гимн", "епохальна хвиля", "український народ прокинувся... нестримано женеться в перед,.. і летить бистро, сунеться мов лявіна грізно... мов лев — схопився з курганів (?)... крила розправив до бистрого лету, щоб на камуз (?) розпанахати ворогів (страшні річи!)" Але що з того? Розуміється, вислід того такий, що являється потреба журналу: "нехай він буде вісником (певно: вістником поступу (чуєте, аж "Пролом" має звіщати нам поступ!), нехай одбиває в собі духа часу, нехай кладе основи любовяи до Вкраїни (нещасна Україна без основ любови) й підвалини під самостійність Української Народньої Республіки (дуже крухі підвалини!). Ціллю "Пролому" є розвиток української мови, науки й культури. Серед цеї саламахи йдуть такі віковічні і заповітні афоризми, як: "Завданням тих, які люблять свій нарід і не сміють покинути надії на змогу спровадити йому велику будучність, є: (тут йде нова літанія беззмістових фраз). В горі говорилося про те, що настав новий день, люде проснулися, пробудилися, воскресли, народ женеться, летить, а тут повчається членів того-ж народу, що вони не сміють покинути надії на змогу спровадити йому велику будучність (звідки спровадити?).

Я пильно прочитав credo Проломовців і мене розболіла голова. Одно знаю певно, що світ справді уладжений дуже кепсько. Десь заводять цензуру, скреслюють ріжні звістки, заключення, не допускають до того, щоб публіцист сказав правду читаючій громаді, але на дурниці нема цензури. Нісенітниці пишуть, друкують, патетично проголошують і ще називають це гарним іменем: культурна праця.

Вже по першій статейці бачу наглядно, що до невдячної роботи запрягли ви мене, пане-редакторе, та що-ж робити, вже не стану на половині дороги, йду дальше. По "крилатім" сredo приступаю до огляду літератури, науки, мистецтва і громадського життя, що має міститися в "Проломі". Правду треба сказати, що література в значінню белєтристики досить численно заступлена. Перш усього виступає Юра Шкрумеляк з двома віршиками, котрий початково робив вражіння серіозного адепта письменства, а тепер починає скочуватися в прірву яловости через фальшивий тон, що скрегітливо пронизує його стрічки. Симпатично звенять мягкі, безпретенсіональні і справді поетичні слова Марійки Підгірянки; біда лиш в тім, що найкращий з чотирьох її віршиків, поміщених в журналі ("Не журіть мя, люди...") вже був друкований у львівських "Шляхах". Теж саме мається з "Романом Великим" Василя Пачовського, якого 5. дію поміщено в "Проломі". Ця драма пів року передтим була вже в цілости видрукована у Венцлярі. Чи-ж годиться місячникови передруковувати частину вже друкованого твору? Так, це трапляється, одначе тільки тоді, коли даний твір має справді епохальне, переломове значіння. Треба дуже сумніватися, щоб це могло відноситися до драми Пачовського. Зрештою на иншім місці доведеться іще звернути пильніщу увагу на історичні драми Пачовського. "Поезії" Дмитра Казармова — буденна поява, безбарвна, римована балачка. Ми вже то чули. За те несподівано відізвався М. Черемшина, один з тих, котрі мали нові стежки прорубати. На жаль, його "Йордан" — це лиш відгук колишніх струн, відзвук молодих поривань. Решту "літератури й науки" заповнили станиславівські ґімназійні учителі: Юл. Міськевич, Микола Лепкий, Юл. Чайківський і Вол. Бриґідер. Цей останній сумлінно і популярно, як природник, в компілятивній статейці розснував теорію еволюції ("Початки життя і смерти"), инші писали домашні задачі на дуже нескладні теми. Під кінець якийсь безбожний іґнорант розписався про театр, не знаючи ні трохи історії і завдань театру. Між иншим говориться там, що "директор Онуфрик поставив собі за мету піднести театр до европейського рівня..." Кlekajcie narody! Ось хто має піднести театр до европейського рівня і, натурально, з ким? Чи з Козаковою, чи з Марольд, чи з Чмерівною, чи з европейським артистом Демчишиним?

Тільки з літератури і науки. Мистецтво заступає мабуть лише, що згадана безграмотна статейка про театр і ті друкарські лінії, котрі прикрашують титулову картку. З "громадського життя", котре прецінь було дуже цікаве і давало найбільше матеріялу, ані слова. Видно, "творці" були, але розумного чоловіка, публіциста, щоб сказав розумне слово, не було й на лік.

На останній сторінці обгортки списано письменників, що причислили себе до гурта "Пролому". Здається, там притягано кожного стрічного, бо напр. різьбар Михайло Бринський дуже гарно і вправно володіє долотом, але пером дуже ніяково.

Я скінчив, пане-редакторе! Не бажаю нікому попасти в таку халепу, як мені з отсим каторжним "Проломом" і не бажаю найбільшому ворогови мати такий посмак, як отсе я маю після пережовання проломівської саламахи.

Вперед!