В пятницю відбулися збори, скликані польською національною орґанізацією, в справі постанови мирової конференції що-до провізорії у східній Галичині, як також заснування українського університету. Зборам проводив проф. С. Гломбінскі.
Перший реферував посол Заморскі. Зміст і тон його бесіди подібний зовсім голосам вшехпольської преси, яка заняла цілком неґативне становище супроти рішення найвищої коаліційної ради. Постанова коаліції — це кривда для польського народу, на яку він ніколи не повинен згодитися. I хочби сойм, хочби варшавський уряд це приняв, Поляки східної Галичини, а головно Львова самі рішать про свою долю.
Другий бесідник, ґр. Скарбек, представив загально стан польської справи в Парижі, де він недавно був в делєґації. Некорисне рішення справи східної Галичини завдячити належить Анґлії яка боїться конкуренційних впливів на Сході. Та Поляки, опираючися о сильну, міліонову армію самі рішать.
Таку ж саму менше більше бесіду виголосив третій бесідник посол людовець Бриль.
Справу майбутнього українського університету у Львові реферував посол Дембскі. В часі, коли ще ведеться війна між Польщею і Україною не може бути й бесіди про український університет, а тимбільше у Львові.
Всі бесідники порушували також масову еміґрацію польського елєменту на захід, що сильно ослаблює польську позицію у східній Галичині. Посол Бриль надмітив притім, що всупереч такій дезерції інтеліґенції, польські села в західній Галичині вже нині готові дати поважне число кольоністів для східної Галичини.
Так в справі провізорії, як і університету предложено зібраним протестуючі резолюції. Резолюції в університетській справі не піддано на пропозицію посла Бриля під голосування, з огляду на це, що така ухвала моглаби пошкодити польській справі в Парижі. Офіціяльно заявив він притім, що цілий проєкт ради міністрів що-до заснування українського університету у Львові, про що коротко згадали дневники, це сфінґована (!) річ. Падеревскі, щоби мати один атут більше проти незломної постанови коаліції, приказав раді міністрів перевести таку ухвалу, як доказ, що Польща має як найбільші симпатії для українського руху. Та наколиби збори прийняли протестуючу резолюцію, це моглоби ослабити польські дипльоматичні шанси.
В часі дискусії над рефератом прийшло до бурливого конфлікту з одним із приклонників колишніх активістів, який виступив проти польської дипльоматії за границею, головно проти Падеревського та Дмовського, вважаючи їх виновниками усіх невдач. Бажав він в тім дусі поставити резолюцію, та зістав серед крику випрошений зі салі.
Вперед!
28.09.1919