1-го вересня школи Львова розпочали навчальний рік.
Так, нібито не було ні війни, ні німців. Але яких труднощів коштувало чесним працівникам освіти, які люблять свою велику справу, гостинно відкрити двері шкіл, як і до війни.
***
Українська школа №7 ім. Коперніка на вул. Кубалі була надзвичайно спотворена німецькими амбразурами. З будинку цієї школи німці думали оборонятись. Але даремне витрачено цеглу і цемент! Директор школи, досвідчений український педагог Сидір Гречуха, з’явився в цьому будинку на другий день після визволення Львова. Він знав цю школу ще з 1940 року.
Німці влаштували тут концтабір для військовополонених, а потім перетворили школу в свою казарму. Вони порозбивали майно всіх кабінетів і разом з найціннішими книгами скинули його в купу.
До війни в школі навчалось 1.200 учнів. Мабуть, серед них були музиканти. Два роялі зберігала школа для дітей. Прийшли горилли в німецьких мундирах з автоматами в руках і, напиваючись п'яними, танцювали в своїх кованих залізом чоботах на кришках найніжніших музичних інструментів. Вони виламали всю клавіатуру, порвали струни. Єдине, чого не встигли знищити німці із своїх припасів — це, чорні просмолені домовини. Штабелі чорних домовин стоять у шкільному подвір'ї. Поруч, на купі вистріляних гільз і пляшок рейнвейну, валяється залита мазутом "Моя боротьба", з портретом "фюрера" на першій сторінці.
Своєрідний натюр-морт: купа чорних домовин, іржаві гільзи, порожні пляшки і брудний портрет тирольського шпика, звучить не тільки як певний апофеоз наслідків війни для Німеччини. Це своєрідна згадка про ті "культурні цінності", що їх при несли гітлерівці в школу.
Сидір Гречуха ще не був затверджений директором школи, коли 28 липня зайшов сюди вперше. Він зібрав шкільних службовців і з ними став готувати школу до відкриття. Притягнули разом ящик скла, дістали вапна. Оселившись в школі, Гречуха щоденно вставав о 6-ій годині ранку і разом з своєю бригадою добровільців брався до праці. Комуніст з 20-тирічним стажем, досвідчений педагог, він розумів, що 1-го вересня тут повинен пролунати перший дзвінок, скликаючи учнів у класи. І добився свого. Школа працює в чистих класах, які хоча ще й зберігають сліди вандалів, що жили тут, та вже є приведеними до ладу. Як і в інших школах — не вистачало підручників. 11 старих педагогів цієї школи страчено німцями. Хтось з педагогів, якого згодом убили німці і прізвище якого й досі не вдалось встановити, пробрався в школу і сховав від німців в купі сміття дві тисячі підручників, по яких вчилась дітвора до червня 1941 року. Завдяки цьому благородному подвигу патріота, учні школи ім. Коперніка зараз частково забезпечені підручниками.
Під одним дахом на вул. Охоронек, 8 — мирно сусідять дві школи, російська і польська. Директор російської середньої школи Павло Курбатов завоював собі право входу в цю школу. Його путь до Львова почалася ще в орловських лісах, де він бився в загоні чернігівських партизанів під командуванням двічі Героя Радянського Союзу Федорова. Курбатов пройшов партизанськими стежками Орловщину, Гомельщину, Волинь і лише весною цього року був з району Ковеля відкликаний на педагогічну працю. Відкриття його школи збіглося з радісною новиною. За партизанську діяльність в тилу ворога Курбатова було нагороджено орденом Червоної Зірки.
Вище поверхом прийняла в свої класи біля п'ятисот дітей однієї лише першої зміни середня польська школа, де директором Яніна Хмєлєвцова. В 1941 р. вона викладала в тій же школі. Прийшли німці. Розігнали школу і вчителів, зайняли будинок. Доктор філософії Яніна Хмєлєвцова змушена була на приватних кватирах навчати дітей азбуці. Коли прийшла Червона Армія, Хмєлєвцовій запропонували прийняти школу. Разом з батьками і особливо з одною з матерів, невтомною Шпілєцькою, разом в педагогами, Хмєлєвцова привела школу до ладу.
Звертаючись до нас Яніна Хмєлєвцова говорить:
— Як би ви тільки знали, яке пристрасне бажання і тяга до наук! І у молоді, і у педагогів, які намагаються якнайшвидше передавати їй свої знання. Багато ще труднощів зустрінеться, але ми їх спільними силами переможемо.
В цих словах трудівника освіти звучить хороша ділова впевненість. Значить, правильно зробила радянська влада, довіривши їй і її колегам виховання молодого покоління.
Вільна Україна
09.09.1944