Наш Ювилят.

Маємо хвалити Бога, багато людей, але мало великих мужів. Перші творять товпу, другі взносяться над буденщиною, дивляться в далечінь або й туди прямують. Чим більше других, тим краще водиться в народі, тим більше його значіннє, тим кращі його прямування. Наш народ видав їх богато. Цеж народ індивідуалістів і сильних характерів.

На церковному пoлі були такими людьми Снігурські, Яхимовичі та другі. Їх перевисшує наш ювилят, Його Bиcoкопреосвященство Митрополит Андрій Шептицький під неодним зглядом. Писати про цю незвичайну особистість й не потрібно. Бож хто Його не знає? Так, суспільність його знає, але суспільність сама себе не знає і звідси неясність прямувань.

Все добре — висказався наш достойний Ювилят по памятних днях 19 жовтня та в падолисті, але "нема правління". От і тут суспільність, як кажемо себе не знала чи не хотіла пізнати і звідси неповодження. Треба було Його поспитати, чи порадитися або й віддати провід. Наші митрополити щось більше як найвищі державні достойники. Ми пізнали це тоді, коли Митрополит був в Курску, а не було Його у св. Юрі.

Ми бачили образ нашого маляря: Маєстатичня будівля св. Юра. Перед брамою її повстає вир воздуху. Підвіває злощасний вітер, що в віруванні народа походить від нечистих сил. Гуцул чи селянин прикучнув ід землі. Він хреститься, ослонює свою родину як той батько на Брюлових Помпеях. Горі в тій воздушній тpубi являються тій сімї зачерти Пресвятої Діви а понизше серед того виру війни, бо це мaв мистець на увазі, стоїть стать Митрополита Андрія Шептицького.

От це й нині стоїть він в цім вирі розшалілого елєменту, який в нього через цілий час бє. Навіть білєт Його висланий Послови-Президентови Романчукови в дни Нового Року стає предметом напастей. Йото виставляють за вікно редакції при вул. Сокола, як якийсь злочин. Те саме закидують цілому народови, що собі кращого бажає.

Тоді добре, коли Митрополит стоїть з народом а з ним клєр. Коли Митрополит зуміє натягнути ту гармонійну струну, тоді вир під св. Юром переміниться в чудесну алєґорію з якої нечиста сила так проречисто і високомистецьки зображена кистею мистця, мусить як низька зникнути. Саме Ювилят — що 20 літ епископує над Українським народом є в тій гармонії народу чи клиру, тому вороги кидають в тe дерево повне овочів. А народ заступає Його та кличе: На многі Тобі літа, наш Владико, наш Ювиляте!

Торжество, яке громадяне нині святкують не як слід, та як можна, повинно на нашу думку остати як памятник великих хвиль доби і ідей Митрополита. Нам насувається така думка харитативно-всенародня. Хто в часі війни стратив дорогу особу, той складає кілька соток відповідно до свойого майна на памятний камінь з написом покійної особи. З тих каменів збудується памятна, ювилейна церква св. Андрія Пкрвозванного у Львові, в якій будуть тeж памятники невинно вбитих і повішених наших священиків і других діячів. При церкві повстає захист для священиків немічників-старців і їх родин, а з другого боку такий сам захист, деби нaшi бідні apтисти, письменники мали бодай мешкання а на старість свій захист. Якби нашій суспільности такий плян народнього памятника церкви подобався, то наша редакція далаб почин до утворення Комітету і запросилаб через кооптацію чи збipнo ширший круг наших діячів для довершення цього діла.

Нова Рада