Митрополит Андрій.

Дня 20. вересня с. р. минає 20 літ, від коли наш Митрополит Високопреосвящ. Кир Андрій Шептицький засів на епископському престолі. Вся наша церковна провінція памятає про цей день і хоч без великого шуму, але з гарячим, любячим серцем святкує цю двайцятилітню річницю епископства свого духового вітця і провідника. Минає двайцять літ, від коли цей великий епископ, цей незвичайний муж, муж великого духа і образовання, непорочного як слеза життя, чистого як хрусталь характеру, трудиться неутомимо, з самовідроченням на широкому полі для добра нашої землі і Українського народа.

Кілько Він думок передумав, кілько молитов заслав Він за цей час до Всевишнього за Тебе, Український народе!

Пригадуємо нашому громадянству деякі важніщі дати з життя нашого Високодостойного Ювілята.

Родився 29. липня 1865 р. в Прилбичах, коло Яворова, як потомок старого українського роду. Зразу віддавався правничим студіям і зложив з них докторат. Йому отворилася вигідна, широка дорога в світі. Та він вже від першої молодости чув дивну прихильність до Українського народа, серед котрого виріс. Кинув панські достатки і вступив в убогий монастир ОО. Всиліян, щоби служити Богу та народові. Там скінчив богословські науки, зложив докторат з богословя і фільософії, а 1892 р. висвячено Його на священика. Як священик був професором богословя в чині, відтак ігуменом монастиря у Львові, де дав почин до видавання реліґійно-популярного місячника "Місіонаря" та їздив на духовні місії по цілім краю, а ширший загал пізнав Його великий талант та незвичайні прикмети духа і серця.

Ці прикмети звернули увагу міродайних кругів так, що коли в 1899 р. опорожнився епископський престіл в Станіславові, іменовано Його там епископом. Тут посвятився і жертвував весь час церковній і культурній праці.

В 1900 р. по смерти митрополита Юліяна Куїловського іменовано Його львівським митрополитом і на тому високому становищі бачимо Його і нині як мужа з особливим благословеннєм Божим.

Хто є в українській суспільности, що не чувби, не бачив на власні очи спасенної діяльности, великанських заслуг цего великого Мужа і діяча з незрівнаним духом, з недостижимим поглядом? Неначе з якоїсь вищої неземної країни з'явився Він між нами як дар Божого провідіння для українського народа.

Чи треба вичисляти всі зразки Його обильної праці на церковнім, просвітнім, гуманітарнім, економічнім та політичнім полі? В скупих тих стрічках не маємо на це відваги. Його церковно-культурна, Його народня праця не потребує цего, значіння Його Особи для нас за велике. Бо в часах нашого народного горя, в чорних годинах послідного нашого лихоліття виріс Він на велику історичну постать народного Мученика, окруженого якимсь незбагнутим пієтизмом правдивої душі народа, перед яким з дивом і пошаною станув цілий культурний світ. В прикрих хвилях життя нашого народу, коли вороги намагалися його знищити, Він став неустрашимим заборолом усім змаганням ворожих сусідів, які посягали на життя живого народу. Вороги вивезли Його за це в глубоке заслання, як злочинця. Коло Його творилась легенда, а Його всіми горячо бажаний поворот на волю став символом визволення українського народа. І коли Провідіннє вислухало соборної молитви народа, коли "розкулися заковані люди" витав Його на свободі і волі увесь народ як свою власну волю, горячо ожидане визволенє.

Трудячися для добра на церковному і культурному полі, стояв Він завжди при народі і учив і вказував всім на працю для народа а завжди Його прилюдним кличем були слова: на могилі Маркіяна Шашкевича: "Йдім в народ"! Він накликував і пригадував часто на цей святий обовязок "ставати в обороні тих, що не уміють успішно самі себе боронити і заставлятися за всі їх кривди, навіть з нараженнєм власного добра."

Його горячу любов до народа видко з Його сердешних слів, які без вагання висказав до народа вернувши з неволі: "Я терпів тому, що я не міг разом з Вами терпіти". А иншим разом говорив він "Най умру днесь і в вічности не зазнаю щастя, коби лиш Ви, мої Братя, були спасені." Ведений великою любовю до народа в часах великих а страшних, коли по наших селах і полях гнали безчисленні ряди військ, своїх і чужих, коли розляглися безнастанні громоти гaрмат, коли почали падати шрапнелі і ґранати, коли наші загороди і села зачали горіти, коли ворог почав зневажливо топтати народний доробок, тоді Він звернувся до того народа з тими важкими, пророчими словами: "В огні цеї страшної війни виковується краща для нас доля". Це Його слово про нинішний день не прогомоніло; воно не позваляє нам упадати на дусі і в днях національної жури.

В день Твого Ювілею шле Тобі, наш Архипастирю, усе наше громадянство сердешний поклін і складає Тобі з самої глибини народнього серця найгорячіщі вітання. Клониться і висказує Тобі непохитну віру, що в цім тяжкім нашім лихолітті Ти є і дальше в перших рядах борців за волю і права українського народа, що готовий разом з ним ділити всяку долю і недолю. Ти будеш відбивати всі затії супостатів, які загрожують його вільному життю, будеш і на дальше нашим духовним провідником.

Будь ним на многі літа!

Український голос