Байройт: тріумфи і скандали

Байройтський фестиваль 2019: тріумфи і скандали –  «Таннгойзер»

 

©Bayreuther Festspiele / Enrico Nawrath

 

Bayreuth: «Wo soll man Neues bei den Opern Inszenierungen wagen, wenn nicht hier?» – Camilla Nylund über Eva+Elsa.

Байройт: «Де наважуватися на Нове в оперних інсценізаціях, як не тут? »– Камілла Нілунд про Єву+Ельзу.

 

Оперні експерти і критики констатують явне зменшення кількості скандалів навколо радикальних оперних постановок. Очевидно, що публіка не просто звикла або змирилася із сюжетними, сценічними, ба навіть політичними актуалізаціями класичної оперної спадщини. Можливо, глядачі стали лояльнішими до творчих експериментів режисерів і сценографів на хвилі тотальної глобалізації суспільства або навіть виявили солідарність з мистцями, які своєю творчістю долають авторитарність як застарілу форму мислення й існування соціуму?

 

Так чи інакще – усі постановки цьогорічного Байройтського фестивалю мали великий успіх. А деякі винятки з цього дають потужні імпульси не тільки для музичних критиків. Набирає обертів процес розуміння того факту, що оперна постановка є результатом колективної творчості. Нині опера стала одним з найпотужніших комунікативних явищ не тільки у мистецтві, а й у галузі культурної дипломатії та суспільно-демократичного руху.

 

Опера як унікальний комплексний феномен, довершений злагодженим гармонійним функціонуванням конкретних музично-театральних закономірностей, вже апробований століттями. Її вагомість у процесі вільного, креативного розвитку людини не потребує доказів. Дієва функція опери покликана здійснювати не лише зв’язок історії і сучасності, а й впливати на майбутню історію людства, провидіти шляхи вирішення суспільних, релігійних і особистісних катаклізмів. Укотре підтверджується крилатий вислів найвеличнішої постаті оперного Олімпу – Ріхарда Ваґнера – революціонера і мітотворця, музиканта і літератора, філософа і візіонера, політика і утопіста: «Музика не лише музика, а нескінченно більше!» (Ф. Ніцше. «Казус Ваґнер»).

 

 

 Опера «Таннгойзер». Сцена з вистави. Фото: ©Bayreuther Festspiele / Enrico Nawrath.

 

У затишному баварському містечку Байройт, де Ваґнер знайшов свій Wahnfried і побудував власний театр Festspielhaus, кожний крок фестивальної публіки супроводжують імена ваґнерівських героїв у назвах вулиць, готелів і кафе. Можна справді пишатися присутністю на Зеленому пагорбі – місці паломництва ваґнеріанців з усього світу, а тим паче, запрошенням на найвідоміший фестиваль, адже на прикладі постановок Байройта вивчення історії оперної режисури відбувається неначе у присутності самого Майстра (Ваґнер волів, щоб його називали саме так).

 

Творчість його нащадків і мистців на сцені Фестшрільгауса – тернистий шлях успіхів і скандалів. Не легко вдавалося поєднати історично канонізовані, розкішно костюмовані спектаклі з абстрактними новаціями онуків Майстра – Віланда і Вольфґанґа Ваґнера (2019 року Байройт відзначає 100-річчя від дня народження Вольфґанґа).

 

Ріхард Ваґнер, ніби передбачивши факти ідеологічної інструменталізації своїх ідей германофільства, антисемітизму, музики майбутнього, звертався до майбутніх поколінь: «Діти, творіть нове!» (Kinder! Macht Neues!). Отже сам Майстер дав «зелене світло» радикальним шляхам трактування свого комплексного винаходу – Gesamtkunstwerk, у якому волів з’єднати різні функції мистецтва – художню, пізнавальну і впливову. В ідеалі це мало привести до злиття різних царин – мистецтва, науки і політики – під спільним знаменником людської творчості. Ваґнер мріяв про те, щоб поезія набула реальної дієвої сили за прикладом науки, а наука узялася за дослідження поетично-мистецької картини світу. Зрозуміло, чому його міфотворчість оживає лише у динаміці актуального часу.

 

Опера «Таннгойзер»: поєднання дії акторів на сцені  та кінопроекції. Сцена з вистави. Фото: ©Bayreuther Festspiele / Enrico Nawrath.

 

Цього року востаннє відбулися із успіхом вистави  опери «Трістан і Ізольда» в режисурі істинної господині Байройтського фестивалю Катаріни Ваґнер. Її трактування цього екстраординарного і, напевно, найболіснішого досвіду особистісної=музичної драми композитора не обійшлося в минулому без скандалів, публічних «Бу!», гострої критики преси та обурення консервативної публіки Байройта. Проте свої завдання наймолодша правнучка Ріхарда Ваґнера здійснює професійно, впевнено і, на перший погляд, легко,– так як і має бути, коли місія продовження великої справи прадіда розуміється не інакше як еквівалент творчості, а також воля самовираження і чітка позиція у справі подальшої реалізації справи Майстра.

 

Катаріна Ваґнер  узяла участь навіть у сценічних акціях нової постановки «Таннгойзера», зігравши саму себе у «кіно-опері» німецького режисера Тобіаса Кратцера. Публіка натхненно сприйняла інноваційну режисуру молодого мистця, уже увінчаного славою та престижними європейськими нагородами, серед яких перемога в номінації «Найкраща режисура», відзначена відомою театральною премією «Der Faust». Поєднавши два найдемократичніших жанри (кіно і  оперу), режисер розвів границі Gesamt-Kunst-Werk (з нім. – сукупний твір мистецтва) до Gesamt-Künstler-Werk (з нім. – сукупний твір мистців). Інноваційна концепція синтезу кіно і опери – блискучий експеримент великої команди на чолі з режисером (Тобіас Кратцер), сценографом (Райнер Зельмайєр), кінооператором (Міхаєль Браун) і світло-дизайнером (Райнґард Трауб). Після пунктирних сценічних спроб використання камери зі закулісними зйомками Франка Касторфа (Л. Яначек «З мертвого дому», Баварська Staatsoper 2018), Саймона Стоуна (Л. Керубіні «Медея», Зальцбурзький фестиваль) широкоформатний фільм, що супроводжував дію «Таннгойзера» на сцені швидко захопив глядачів, завдячуючи однак не лише популярності кіномистецтва.

 

Опера «Таннгойзер». Сцена з вистави. Фото:©Bayreuther Festspiele / Enrico Nawrath.

 

Промовисті кінокадри для господарки Байройтського фестивалю поряд з іншими героями, які на відміну від Катаріни Ваґнер утрутилися у міф Байройта ззовні – з роману нобелівського лауреата Ґюнтера Ґрасса «Бляшаний барабан / Blechtrommel» (карлик Оскар Мацерат) і перформансів нігерійського драг-артиста, рок-співака трансвестита Le Gateau Chocolat – буквально втягнули публіку в ситуацію колективної інтеракції.

 

Коли Венера з веселою командою мандрівних акторів пролазить по драбині на балкон Фестшпільгауса і непомітно втручається у хід подій (на сцені як раз відбувається важлива історична подія – «Змагання мінезингерів у Вартбурзі»), на великому кіноекрані, розміщеному режисером над історичною сценою театру глядач з неабиякою цікавістю споглядає за подіями фільму, що розгортаються то у старенькому авто марки Citroen, то на Зеленому пагорбі у Байройті.

 

Під час першої перерви між актами на ставку перед Зеленим пагорбом можна навіть познайомитися з творчістю мандрівних рок-драг-акторів (Le Gateau Chocolat співає у мікрофон, Оскар Мацерат на човні б'є у барабан, Венера готується до штурму Фестшпільгауса з біноклем і плакатом, на якому фіксує білим по чорному крилату фразу молодого Ваґнера-революціонера «Frei im Wollen, Frei im Tun, Frei im Genießen» (з нім. – «Вільні в бажаннях, вільні у діях, вільні в насолодах»). Цей плакат здивовані глядачі потім виявили у другій перерві, наче всі події 2 акту фільму-опери здійснювалися тепер і зараз одночасно – на подвір’ї перед головним входом і на театральній сцені. А прихована кінокамера фіксувала майже кожний крок героїв у тісних закулісних куточках Фестшпільгауса або демонструвала події з пташиного польоту, поки життєрадісні герої подорожували у старенькому Citroen’і, відвідуючи то легенду про Вартбург, то казку про Білосніжку і сімох гномів.

 

Кіно-опера «Таннгойзер». Сцена з вистави. Фото: ©Bayreuther Festspiele / Enrico Nawrath.

 

До речі, Citroen Венера позичила у сербської мисткині Марини Абрамович, яка також подорожувала зі своїм партнером, творила, ризикувала, брала участь у феміністичному русі, шукала нові форми самовираження у мистецтві і досягла піку світової слави завдяки унікальним перформансам.

 

Щоб навести лад у театрі і не зірвати виставу «Таннгойзера» у стилі історично інформованого виконавства на великому кіноекрані з’являлася сама Катаріна Ваґнер, яка викликала поліцію і через декілька хвилин озброєні поліцейські насправді уривалися на сцену, щоб зупинити безладдя, заподіяне Венерою і Со, а насамперед, самим Таннгойзером, котрий порушив святість Байройтського храму. І не тому, що він прославляв чуттєву любов, а набагато гірше. Він зрадив покликання оперного співака, перетворившись на клоуна мандрівного театру Венери, Le Gateau Chocolat і Оскара Мацерата.

 

Так, завдяки двоплановому поділу сцени на «театр в театрі» і «кінотеатр» відбувалося зіткнення двох дій, двох світів, двох мистецьких світоглядів – попси, клоунади, мандрівного авантюризму і сакрального світу мітотворця Ріхарда Ваґнера, заради якого до Байройта, як до Рима щоліта прямують паломники з усього світу. Вишукана публіка, зірки політики і мистецтва, меценати, продюсери, артисти кіно, театру і естради, телемодератори і журналісти – усі вони, на думку режисера, і є сучасними ваґнерівськими пілігримами. Парочки в оперних уніформах (вечірніх сукнях, чорних фраках, сніжно-білих сорочках з метеликом) елегантно позують перед Зеленим пагорбом на фоні Фестшпільгауса, поспішають на виставу, обвіваються від літньої спеки програмними буклетами.

 

Такий радикальний перелом у поглядах на недоторканість міту про середньовічного лицаря-мінезингера Таннгойзера завершився би раніше в Байройті скандалом – подібним до того, який увічнив, наприклад, французьку прем’єру в Паризькій національній опері 13 березня 1861 року. Ця найдорожча постановка навіть увійшла у теорію рецепції «Таннгойзера» як «архетип оперного скандалу».

 

Опера «Таннгойзер». Сцена з вистави. Фото: ©Bayreuther Festspiele / Enrico Nawrath.

 

Натомість яскрава, динамічна прем’єра зазнала приголомшливого успіху. Режисер переконав несподіваною констеляцією полюсів трагедії і комедії, оригінальним вирішенням вічного конфлікту мистця:  ваґнерівський тенор залишає Вартбург-Байройт заради феміністки Венери, стає вільним мандрівником, актором-клоуном у театрі радикального анархізму. Буревісний образ Венери завзято, напористо, майже в стилі Pussi Riot втілила російська сопрано Валерія Жидкова. Американський Heldentenor (з нім. – героїчного тенора) Стефен Гульд зіграв у Байройті свого 101-го Таннгойзера (100-тий відбувся в Опері Цюріха) так достовірно, наче він сам і є плоть від плоті нового Таннгойзера. Його супутниця, норвезька сопрано Лізе Давідзен – співачка, народжена для виконання ваґнерівських партій і у свої 30 років вже визнана Hundertjahrstimme (з нім. – голосом сторіччя). Їй вдалося вже тричі вразити слухачів у ролі Елізабет – в Опері Цюріха, Баварській Staatsoper і тепер у Байройті. Доля байройтської Елізабет надзвичайно трагічна. Після молитви до Діви Марії за спасіння душі Таннгойзера вона не стає святою, її ніколи не канонізує католицька церква. Молода співачка кінчає життя самогубством, втративши останню надію побачити коханого, наостанок віддавшись перед смертю байройтському колезі – Вольфраму фон Ешенбаху в покинутому Citroen’і, попередньо натягнувши мінезингеру на голову клоунську перуку – останнє, що нагадало нещасній про коханого.

 

Heldentenor Гульд-Таннгойзер звісно ж не вимолив прощення у Папи Римського (точніше, у самого Ваґнера), але повернувся до Вартбурга-Байройта не з порожніми руками, а з раритетним виданням клавіру «Таннгойзера», тримаючи ноти згорнутими в руках, наче той сухий ціпок, який мав би розквітнути після його смерті. Але дива не відбувається. Сучасний Таннгойзер не вірить у прощення і в розпачі розриває дорогоцінний твір на шматки, безпорадно схилившись над мертвим тілом прекрасної молодої співачки – Лізе-Елізабет.

 

Перемагає попса, піар, клоунада і реклама ексклюзивних годинників Rolex, які отримали новий мистецький образ і навіть змінили свій логотип на Le Gateau Chocolat.

 

 

Кіно-опера «Таннгойзер». Режисерська робота Тобіаса Кратцера. Фото: ©Bayreuther Festspiele / Enrico Nawrath.

 

Як не дивно, але кіно-опера Тобіаса Кратцера не відволікала від головної лінії розвитку Ваґнерового «Таннгойзера» і її найважливішої музичної складової. Наповнена стрункою логікою і паралельним смислом концепція режисера вдало вирішила завдання актуалізації багатостраждального опусу Майстра, котрий вважав свій автобіографічний твір про конфлікт мистця, що застряг на межі двох світів, недовершеним, повідомивши Козімі Ваґнер за декілька тижнів до смерті – «Я залишаюся винним світові «Тангойзера».

 

Визнання режисерської роботи Тобіаса Кратцера, овації мистцям відкидали всіляку можливість скандалу, якщо не враховувати вигуків «Бу!» на адресу диригента постановки Валерія Гергієва та мистця-трансвестита Le Gateau Chocolat, який доброзичливо і вишукано маніфестував свій спосіб вільно-статевої любові, а на кінець другої дії вивісив на сцені веселковий прайд-прапор.

 

Так чи інакше, історія успіхів і скандалів, що супроводжує рецепції будь-якого твору – серйозне випробування як для публіки, так і для мистців. Під їх впливом творці або дозволяють собі «почивати на лаврах», або змушені руйнувати старі художньо-естетичні норми, щоб створити нові. Адже і актори на чолі з Венерою – не просто клоуни, а справжні ваґнеріанці, фанати молодого Ваґнера-революціонера, а не байройтського Майстра, обласканого королем Людвігом ІІ Баварським. Кредо Ваґнера періоду Sturm und Drang – «Frei im Wollen, Frei im Tun, Frei im Genieße“» (з нім. – «Вільні в бажаннях, вільні у діях, вільні в насолодах») стає революційним прапором Венери, котрий залишився демонстративно прикрашати балкон Фестшпільгауса, не викликавши у публіки жодних нарікань. І вона має в цьому рацію.

 

Опера «Таннгойзер». Режисерська робота Тобіаса Кратцера. Фото: ©Bayreuther Festspiele / Enrico Nawrath.

 

Що ж до минулих скандалів, варто згадати гучні протести після завершення постановки «Нюрнберзьких майстерзінгерів» у Байройті (1956 рік) з пристойною, вирішеною у традиціях «театру представлення» режисурою Віланда Ваґнера. Очевидець, відомий німецький літературознавець Ганс Майєр згадував, як 24 липня 1956 року Байройтський Фестшпільгаус осоромила безпрецедентна подія, що «…обурила всіх Байройтських паломників. «Бу!» було потужним».

 

Натомість радикальна постановка інтенданта Берлінської Komische Oper, відомого німецького режисера Баррі Коскі (до речі, австралійського єврея з польськими і угорськими коріннями), що вирізнилася неоднозначним, іронічно-критичним поглядом на Майстра і гострою критикою його антисемітизму, уже третій рік поспіль вважається геніальним доробком сучасної оперної режисури. У 2018 році ця постановка була номінована на престижну міжнародну оперну відзнаку International Opera Awards 2018 у категорії Neuinszenierung (з нім. – нова інсценізація).

 

P. S. Про «Нюрнберзьких майстерзінгерів» у постановці Баррі Коскі йтиметься у наступному огляді вистав Байройтського фестивалю 2019.

 

Фото: ©Bayreuther Festspiele / Enrico Nawrath.

14.09.2019