Вічний плач.

"Свобода", орґан американьских Русинів, що здалека слідять за нашим житєм, відзиваєсь в числї 19. з 20. червня 1894. під заголовком "Вічний плач" так про наших домородних ворофів-ренеґатів:

З великим зачудованєм ми отримала оголошенє "Галицко-Руского Вѣстника", котрий має виходити в Петербургу! Оттаке маєш! Де Галичина, де Петербург, — а наші вандруючі лїтератори заїхали аж до "Петрограда"... для чого? — запитають инші.

Щоби "содѣйствовать возстановленію порванной духовной связи между Русскимъ Царствомъ і Прикарпатскою Русью", бо бачте: "во всей Прикарпатской Руси, т. є. Галичинѣ, Буковинѣ і Угорщинѣ, идет неутомимая борба за св. православную вѣрю і за родный русскій язык", а бідні Росияни того в Петербургу не знають, отже якийсь добродій Драґомірецкій забрав ся тепер до тої просьвітної працї...

Тут що слово, то тенденцийна брехня, та ще така, в котрій криє ся зрада рідного народа, а підле підхлїбство сильному сусїдови.

Розібравши уважно, нїякої такої осібної "духовної звязи" не було, та нїчому було рвати ся. Була одна віра, то она так і зістала ся; була одна мова в богослуженю, то так она і зістала ся; була щира симпатия до Росиї, яко до Славяньского царства.— так она і зістала ся.

Що-ж пірвало ся?

Може п. Драґомірецкий вважає за "зірванє звязи" той духовий зріст, котрий від недавна розпочав ся у нас в старім краю і визначує ся, дякувати Богу, все більшим розвоєм рідної лїтератури і национального самопочутя?

Всї Славяни мусять бути щирими братами, мусять обопільно поважати народні права, мусять помагати оден другому, але щиро, не притїсняючи, і не примушуючи другого до того, що єму не миле. Так ми розуміємо славяньску приязнь і в тім сенсї "Прикарпатска Русь" не зірвала духового звязку з людом росийским, як і з цїлою Славяньщиною.

П. Драґомірецкий каже, що всюда в Прикарпатскій Руси іде боротьба за віру і за мову. В тім єсть правда, але не вся: іде боротьба не само за віру і за мову, але, як і всюда, за полїпшенє добробиту економічного.

І до всего того треба народови щирих помічників, котрі-б не їздили по Петербургах плакати ся на свою недолю, не жебрали симпатиї у сильного сусїда, але стали всї, як один муж, на чолї рідного народа, бідували єго горем, плакали єго слезами, віддавали остатню каплю крови за той нещасний нарід, котрий побиває ся в нуждї і темнотї!

Правда, для того треба не-аби-якої енерґії і відваги і саможертви, але, коли їх не маєте, панове, то краще мовчіть і не говоріть в імени народа, не соромте імени єго. Наш нарід — бідний, але не жебрак, і він би ся засоромив, коли-б дізнав ся, в який ганебний спосіб єго репрезентують ріжні галицкі "патріоти"' по Петербургам!

І що то за нещастє! В тій самій Австриї поряд з Русинами жиють: Словаки. Хорвати, Чехи і т. д. Правда і їх тїснять сильнїйші народности, але їх інтелїґенция не плачить ся на недолю, не жебрає, а бере ся до дїла і щось робить для добра свого народу. А наші "патріоти", коли не лижуть чоботи у польского пана, то їдуть до Риму, або до Петербурга і все тілько плачуть, плачуть, плачуть і нїчого не роблять.

Дійшло до того, що імя Галичанина стало ся в Росиї анонїмом якогось всеславяньского жебрака. Куда не заглянь: чи в Славянское благотворительноє Общество, чи в канцелярию Синода, всюда, де пахне гірким грошем, сидять "тверді галицкі патріоти", витирають чужі кутки, а все плачуть, поки не виплачуть щось... І розуміє ся не для народа, о котрім они проливають крокодилячі слези, але для власної патриотичної кишенї.

Через тоє цїла справа з "Галицко-Руским Вѣстником" здає ся нам теж нечистою і негідною для правдивого патріота. То тілько нова удка на лапанє гроший у ріжних "благотворителей"... Треба додати, що там бувають теж ріжні "благотворителї", як напр. блаженної памяти покійний росийский історик і "друг Славян" Мих. Поґодін, котрому ріжні славяньскі, а між ними богато і галицких "патріотів" продавали за безцін старі книги, рукописи і документи і т. д., і то не власні, а такі, котрі переховували ся від давних часів в бібліотеках старих церквей і т. д.; а покійний історик потім продав все тоє за 200.000 руб. до Імператорскої Публич. Біблїотекі. Може і таке спродаванє чужим людям рідної старовини теж вважаєть ся иншими "патриотами'" за поважне і патріотичне... Може бути, бо ріжні бувають люди і ріжні понятя о чести.

Що для одного зрада, то для другого честь; хто для одного безчельний півголовок і підлий блюдолиз, той для иньшого зразок патріотизма... Ріжно буває на сьвітї, п. Драґомірецкий, але, як осла пізнають відразу по ухах, так людий по їх дїлах!

Отже наша щира порада п. Драґомірецкому et consortes: коли хочете, панове, справдї щось зробити для народа, їдьте до рідного краю, закладайте там школи, читальнї працюйте над просьвітою народа, над полїпшенєм добробита економічного, а тілько тогди зможете назватись правдивими патріотами, бо інакше може стати, що нарід наш прокинувшись до нового житя, подивить ся на вас з погордою, бо той, хто нїчого не робить для свого народа, а при тім красує ся пишними фразесами і удає з себе патріота, не заслугує на пошану, а хиба тілько на то, щоб єму плюнути в безсоромні патріотичні очи!...

Буковина