[Положенє і загальний огляд вистави.]
Нумо, читателю! — збирай ся, йдемо на виставу.
В південній части Львова, туди, куди веде шлях до Стрийскої рогатки, напротив затишного місця спочинку небіжчиків, розтягаєсь молодий огород, що до недавна именував ся чемною назвою "Стрийского" парку, а відтак завдяки польскому патріотизмови "батьків" міста, став звати ся шумним именем варшавского шевця "Килиньского". За тим парком знов з південної сторони взносить ся простора високорівня, а на нїй вже з далека пестріють висші і низші вежі, розмальовані і білі будинки, що своєю структурою нагадують магомеданьскі мінарети. Глядячи осторонь на них, здаєть ся, они так і приковались один до другого, так тїсно накопичились, що збили ся в одну товсту масу, по верхи котрої вибігають лиш острі кінцї з барвистими хоругвами.
Чудне вражінє! Та не судїм з верха, треба приглянутись близше. Зайдемо головною брамою від Софіївки. Ще трохи в гору, в гору і он — перед нами здіймають ся два височенні стовпи; на однім польска, на другім руска хоругов — середні і бічні ворота, а над ними напись: "Wystawa krajowa". Ми вже у мети. Ще тілько перебратись по-при виставових церберів, що нарядивши на голову в двоє висші, як звичайні автономічні ріжкаті шапки, — і убравши польско-автономічний стрій, сторожать турнікетні зуби — і от ми на площи самої вистави.
Йдемо. Під нашими ногами стежить ся широка алея — то головний шлях, вимощений камінєм далеко красше, нїж кожда повітова дорога. По обох боках єго розсадовились поодинокі павільони, а про між них ведуть поменші стежки. Он лїворуч розтаборив ся високій круглий будинок, без вікон і не прикрашений нїякими фіґурами хиба ґіпсовою ренесансурою, стоїть понурий і непривітний. Мовчить, але про него говорить уміщена на єго входї велика напись: "Racławice"... Дальше йдуть рядком павільони: дневникарскій, Ройовского з гафтами з села Гуменова, ґр. Мірової, архикнязя Альбрехта з живецкими виробами, Лїтиньского з фарбами і деревляний кіоск для музики. І тут серед головного шляху, котрий розширюєсь в круг, стоїть обмурований ставок — фонтана.
Се перша і головна часть вистави. З лївого боку побудований найбільшій на виставі будинок: промисловий павільон, против него палата штуки, павільон польско-американьскій, мавзолєй Яна Матейки, будинок архітектури в стилю дорійскім і йоньскім і т. д. А за промисловим павільоном тягнуть ся урядові будинки: павільон шкільний, університету і політехніки, павільон шкільної ради краєвої, збудований коштом намістника, павільон краєвого видїлу, санітарний і бальнеольоґічний з польним переносимим шпиталем.
Тих всїляких павільонів на виставі висше 130, тож не подивуйсь читателю, що до них всїх не будемо сегодня вступати, нї их вичисляти. Пустимось дальше головним шляхом по-при світильну фонтану, минемо всї реставрації, каварнї і трафіки, з дороги помітимо велику конякову фляшку, довгу галю машин, стрінемось з павільоном Попера, міністерства скарбу, павільоном ловецтва і кн. Сангушка, і тут по-при Янковского, що то славить ся ковбасками a la minutе, звернемось на північ.
Що се? — питаєш здивований, — тебе мило вразило, що після тих пестрих будинків ти побачив наше рідне село? Гаразд! Се-ж справдї наше село! Та ще хвильку, а опинимось серед соломяних стріх, тілько з-першу, бач, тут той домок в стилю козацкого хутора, опоясаний по серединї народною мережкою і з синьо-жовтою хоругвою на криши — се павільон руских товариств. Тут львівскі рускі товариства і инші Русини виставили частину свого скромного добутку. А сей гарний килим, що звисає з ґанку першого поверха, також ткали рускі руки.
Не богате богатство в тім павільонї, але своє, не позичане. Ми єго оглянемо докладно, тілько тобі, читателю, нинї спішно до сїльских хатин. Нехай і так!
На стовпі — не лякай ся, читателю, — руска напись: "Дїл етноґрафічний". Та кидай циґаро, коли хочеш переступити пороги сего віддїлу, тут же село, а в селї всї війти зборонюють курити. Війтом у тім селї — проф. Шухевич. Тут все, що видиш, все єго робота та й, спаси-Біг єму, він і урядує по руски і з своїми властями сварить ся за русчину. Коли-б так кождий війт у своєму селї!
Хрестиш ся, читателю, перед тим хрестом? Гарний хрест, — "фіґурою" зовуть єго по селах. І хто єго тут поставив? Он читай: "Сей крест сооружилъ Іосиф Марковъ во оставленѣє грѣховъ". Чи саме той Марков, що написаний на хрестї поставив єго — годї знати, але чував ти, читателю, про кумедну исторію, що склала ся за-для тої написи? Не чував? — так розкажу: У Львові живе Іосиф Марков; він редактором "Галичанина". І отсе той редактор Марков приймив, що ся напись на хрестї зложена умисне длятого, щоби єго діймити і став по тій причинї лаятись з війтом етноґрафічного віддїлу. Боже милий! як иногдї мало треба людинї до сварки! Коли-ж сей редактор розібрав, що він не пишесь "Іосиф", тільки "Осип Андреичь" — то й перестав сваритись і тепер єму все соромно, скілько разів лучає ся переходити по-при фіґуру.
Під хрестом сидить Захарко Головатий з Германова — старезний дїдусь, лїрник. Крутить корбою "Сирітку" або "святу Варвару" иногдї й коломийку, і збирає за се красшій гріш, нїж вистава за вступи. Кажуть, по виставі думає ставати до ліцитації павільонів... Сли так, то він небезпечний буде конкурент.
За довго задержались, нам би дальше. Ся хата з світлицями на оба боки — то хата з Сокальскої землї. Обведена дранками, і брама велика веде до неї. Побіч хати возівня й шопи, на подвірю кирниця і стовп з великими горшками "сиваками". В серединї одна світлиця уладжена після тамошного звичаю а в другій находить ся збірка сокальских виробів. З-відси по при хату подільску веде стежка до гуцульскої церковцї і дзвіницї, биля церковцї стоїть гуцульска хатина, там низше хата надднїстряньска і павільон етноґрафічний. Отсе то ті стріхи, читателю, ті криницї і плоти, загороди і стіжки, котрі так манять до себе. Тут і вітрак за хатами, тут все своє, знакоме, здаєть ся і небо сїльске і воздух лекшій, неміскій...
От ми тілько й перейшли через виставу і ледви окинули єї оком, а вже втомились. Ти, читателю, поклавсь би тепер до спочинку. Нїчого й здержувати. Від етноґрафічного павільону спустиш ся в долину до парку, а там за брамою стрінеш елєктричний віз — сїдай і їдь до міста. Проспи ся добре, до завтра... Ну, так до побаченя, до завтра!
Дѣло
26.07.1894