[Про виставу взагалї.]
Людскість в своєму походї стремить ся все до лїпшого, звершенїйшого — йде до поступу. Кождий нарід, кожда суспільність на основі досвіду попередних поколїнь і позитивної працї теперішности, посуваєсь скорше або повільнїйше на перед, після того, чи обстави, серед котрих приходить ся жити, більше або менше щасливі. На місци не стоїть нїчого, бо застій — то смерть!
І серед тих стремлїнь, тої ненастанної боротьби, котра хоч забирає жертви, але є конечною засторогою истнованя, приходить хвиля, в котрій нарід чи суспільність мусить оглянутись і почислити свої здобутки і сили. Як з одної сторони небезпечно видвигати сумнїв, так і небезпечно перецїнювати себе. Тут треба добре зміркувати і холодно розважити всї свої засоби — зуставити рахунок того, що зробилось а яка ще дожидає робота...
Місцем обчисленя жизненних сил народу є — вистава. В теперішній добі можна стрінутись з думками, що вистава уже пережилась і не веде до цїли. Комунікаційні улекшеня, міжнародна торговля вдїяли то, що сегодня і без вистави можна в кождім більшім містї побачити результат працї різних народів. Однак така думка нестійна. Вистава має показати то все, що зроблено в протягу певного часу; яка провідна гадка руководила суспільностію і в якій мірі стреміла та суспільність на перед. Вистава має бути зеркалом, докладною відбиткою умового і продукційного стану. Отже не для слави і розголосу, але просто для потреби устроюєсь єї — для власної користи, щоби розглянутись, що вже довершене, а ще більше, що ще недовершене, щоби зібрати результати своєї працї і пізнати самого себе, свої засоби, сили і недостачі. Она повинна виявити свідомість сил, котрі находять ся в орґанізмі, але котрі треба доперва впровадити в рух, их орґанізувати і звернути до продукційної мети. Она повинна бути заохотою до дальшої працї і вказати почву, на котрій та праця може зародити найкрасші овочі...
Вистава була і все буде ареною, на котрій народи ревалізують з собою о пальму першеньства за довершені дїла у всїх напрямах просвітної працї. За-для того і значінє єї велике як народне, так і політичне. Маючи перед очима білянс своєї культурної дїяльности, нарід укладає програму будучности, направляє похибки минувшини і тогдї певнїйше і відважнїйше виступає до боротьби за своє "я"...
В такім значіню ми розуміємо ческу виставу устроєну перед двома роками в Празї, а не можемо сего значіня приложити до сегорічної вистави львівскої. Нам ще в памяти львівска вистава з року 1877, а порівнуючи зміст єї з змістом нинїшної вистави, поневоли прийдесь до заключеня, що хоч вистава з-перед сїмнацяти років своїм обємом не могла міряти ся з теперішною, то все-таки она була образом виключно галицкої продукції, була справдї виставою краєвою. Сегорічна-ж вистава, хоч і охрещено єї именем "краєвої", далека від того, щоби в нїй добачувати міру поступу краю. Бо коли відшибнути виставцїв з Познаньщини, Варшави, Лодї; коли не почислити виставцїв з Морави, Чехії, долїшної Австрії і з самого Відня; коли не зверне ся уваги на Мадярів, муринів та й на американьских Поляків, не згадуючи вже про Францію, Швайцарію і т. д. — то на Галичину припаде далеко не така велика участь, так що львівскій виставі красше б до лиця "міжнародна" [на меншу скалю] нїж "краєва" вистава. Видко, аранжери єї не руководились повисше наведеними мотивами і не мали на цїли виставляти спеціяльну галицку "нужду".
Про властиву цїль вистави говорить ся лиш — неофіціяльно. Столїтні роковини побіди під Рацлавицями хотїли Поляки обійти маніфестаційно. Зародилась була гадка устроїти виставу в роцї 1897 — в двацять лїт по передущій краєвій виставі з року 1877-ого — і от де-хто використав гадку в той спосіб, що виставу прискорено і вчинено єї осередком польскої маніфестації столїтних роковин. Се і причина, длячого між Русинами запанували різні гадки що-до участи их в виставі і длячого те, що виставлено зі сторони рускої, далеко не дає вірного образу духової і економічної сили Русинів галицких.
Та факт довершений — "краєва" вистава стоїть уже від півтора місяця а хоч она офіціяльно і називаєсь "краєвою", то характер єї — як се констатували й чужі люде — майже виключно польскій. В однім лиш павільонї руских товариств та в етноґрафічнім віддїлї [дякуючи проф. В. Шухевичеви] видно русчину.
Сих кілька заміток нехай супроводить читателя, заки він переступить браму і опинить ся на виставі.
Дѣло
25.07.1894