В сих днях відбув ся у Львові з нагоди львівскої вистави зїзд польских дневникарів і літератів. В секції для людової просвіти реферував між иншими д-р Целіховскій з Познаньщини про стан людової просвіти в прускій Польщи та прускім Шлезку і виказував, що в згаданих країнах, просвітний стан польского люду стоїть як найлїпше, а доказом того обставина, що там анальфабетів зовсїм нема. Спеціяльно-ж говорячи про прускій Шлеск, референт натякнув на Шлеск австрійскій і замітив, що "австрійскій Шлеск находить ся в значно гіршім положеню. Вправдї польске населенє там в більшости, однак люд не може дати собі ради з штучною ординацією виборчою, висші школи нїмчать молодїж і родичі мусять пильно берегти своїх дїтей перед oнїмчeнєм..." В тім самім дусї промовляв другій референт, пастор Міхейда зі Шлеска австрійского, накликуючи Поляків галицких, щоби боронили загрожену Польщину в Шлеску, бо Шлеск становить охоронний вал польского народу.
Отсі слова одного і другого референта ба й заява корреферента посла д-ра Витовда Левицкого, що в польскім колї у Відни була порушена тота справа, викликали в орґанї нїмецкої лївицї Neue fr. Presse велику суму рефлєксій на тему польскої двоязичности. Справі тій посвятила N. fr. Presse обширну вступну статью.
Згадавши з-першу про саму виставу, про гостину нїмецкиx кoaлiцiйниx послів і членів віденьского товариства промислового на виставі львівскій, про бесїди, проголошувані тогдї в часї бенкетів та про их політичне значінє — Neue fr. Presse запитує: на що она те все згадує? — і відповідає, що она нинї зневолена до сего.
"Львівска вистава — мовить она — не перестала й дальше бути збірним місцем людей і идей. Ось-тепер при слові люде пера, дневникарі і писателї відбувають у Львові конґрес, але пісня, що звенить в тім крузї, звенить зовсїм инакше, як тоасти і бесїди в недавно минувших днях червня. На виставових торжествах принимано Нїмцїв як братів і приятелїв, на зборах літератів звертаєсь против них стара вражда і пильно роздає ся збруя до національної війни". Тут Neue fr. Presse говорить про Целіховского, котрий приїхав до Галичини чванити ся і проповідати, що польщина в нїмецких краях зробила великі поступи, що польскій рух національний в прускім Шлеску кріпшій, нїж в aвcтpiйcкім, а відтак нарікати на несправедливість австрійскої ординації виборчої і остерігати Поляків в Шлеску перед ґерманізацією. І що-ж? замість щоби конґрес літератів виcмiяв апостола з того краю, в котрім нема нї одної польскої школи, де ще нинї право призволяє купувати польскі добра і их заселювати нїмецкими кольоністами, де дозвіл учитись реліґії в матерній мові уважаєсь за одинокій здобуток, — найшли ся панове, що єму завторували: Левицкій і шлескій аґітатор Міхейда, і они, представляючи шлеских Поляків яко дїтей болю, стали домагатись для них польских шкіл, накликуючи загал Поляків до підмоги.
Neue fr. Presse остерігає, що се небезпечна гра кидати огнем в сумирний коронний край і приводить в память, що минулої сесії ради державної, именно в цвітни, ґp. Піниньскій піднїс то саме питанє підмоги польскої аґітації в Шлеску і польскі літерати зібрані у Львові добре знають, яке зворушенє він там викликав. Шлескі Нїмцї запротестували, а польске коло мовчки убило сю справу, бо не хотїло стрімголов кидатись в авантуру, котра не була би мала инших наслїдків, як лиш скомаромітованє порозуміня з Нїмцями на спільній основі і вкінци розрив коаліції. Отже орґан нїмeцкиx лiбepaлів питає парляментарних товаришів польских: чи они, котрі своєю незвичайно мудрою політикою здобули для Поляків в Австрії національне і політичне становище, якого нїгде инде не мають, вже так мало мають національного чувства або розуміня для польского интересу, що аж Целіховскій мусить их поучувати про их обовязки? А чи-ж не чують они суперечности, коли тут приступають до коаліційної політики, одобреної цїлим народом, а там запалюють факлю, щоб єї кинути до Шлеска?
Ґр. Короніні — каже дальше Neue freie Presse — сказав на львівскім бенкетї, що "нїгде не чуєсь Поляк так свойско, як посеред чорно-жовтих стовпів". Ся думка була провідною думкою всїх тоастів і найшла найкрасшій відгомін в бесїдї кн. Сапіги. Отже супротив того, все було би лицемірством і брехнею, коли б се правда, що Поляки в Шлеску угнетені і що они — як се Целіховскій, Міхейда і Левицкій твердять — без помочи богатого дядька в Галичинї затратили-б свою народність і стали би Нїмцями. Але се неправда і Міхейда ледви проміняв би австрійскі закони за прускі. А сли Полякам в Прусії і прускім Шлеску справдї так добре, то нехай в нїмецкім парляментї не підносять нїякиx нарікань і жалїв...
Однак Поляки в Галичинї — кінчить Neue fr. Presse — певно не переслїпляють того, що вандрівні проповідники, з-за прускої границї, приходячи сюда викрити польску ирреденту, мають о много менше втратити, як они, котрі власне-що обміняли устиски рук і запевненя приязни з нїмецкими парляментарними товаришами. Коли не милимось, то се також публична гадка в Галичинї, і ми мусимо польскому зїздови журналістів оставити до порішеня: чи він чуєсь досить міцним, або чи се патріотично і відповідно — публичну гадку в тій точцї поправляти або перемінювати...
Дѣло
23.07.1894