У Львові, дня 21 н. ст. липня 1894.
Минає місяць, минає другій від часу закритя сесії ради державної, котра була свідком памятних заяв в справі рускій — з одної сторони послів руских Вахнянина і Барвіньского, а з другої послів польских Залєского і Піниньского ба навіть з лави міністерскої самого пана міністра-презідента кн. Віндішґреца. Клюб рускій, позбувшись з-посеред себе Романчука і Телишевского, котрі по словам орґанів, підпираючих політику найновійшого курсу, "Русь-Україну розпинають" — не мав уже колоди у ніг і міг собі любо підпирати коаліцію, — міг для любих очей правительства і кола польского не голосувати за нїчим таким, що би им не було до вподоби — а все те за якісь "концесії", котрі в короткім часї мали прийти — бодай так писано з руского клюбу до "Народної Часописи".
Тимчасом про нїякі концесії — бодай доси — нї слихом не слихати, а натомість бачимо щось зовсїм инакшого, а де-що і таке, чого перед найновійшим курсом рускої політики не бувало.
Наші читателї догадають ся, що передовсїм маємо на гадцї найновійші факти заборони віч в Теребовли і в Бережанах. Власть політична подала за мотив тої заборони — холєру в повітах гусятиньскім і залїщицкім, але мотив той стає в дуже загадочнім світлї супротив того факту, що всякі инші згромадженя народу в тих місцевостях відбувають ся беззаборонно, а навіть з найбільше зараженого холєрою міста Залїщик могло тамошне "gniazdo" польского "Сокола" їхати зовсїм спокійно на "zlot" сокільскій до Львова. Не диво, що ми в тих заборонах віч бачимо — signum temporis, дуже шкідне для справи рускої...
Але є й инші не менше характеристичні прояви — именно на поли заинавґурованої Тучапами реліґійної борби церкви польско-католицкої против руско-католицкої. Не говоримо вже о моральнім ржондї польскім на Руси, котрий — мимо найновійшого курсу рускої політики, так горячо повитаного презесом кола польского в радї державній, — не перестає в орґанах праси польскої [почавши від львівскої Gazet-и Narodow-ої а скінчивши на краківскій Now-ій Reform-i] баламутити опінію публичну мнимим "ucisk-ом" польскої народности і латиньского обряду на Руси галицкій. Нам ходить о становище правительства в тій справі, котре чей-же повинно тут дїлати усмирюючо і атаковану церков руску брати в оборону. А однак остатним часом лучив ся такій факт, що може послужити хиба лиш за заохоту латиньско-польскому шовінізмови.
Ото ц. к. староство чортківске — на предложенє польского ксьондза Кшишковского з Озерян — візвало около сїмдесять мешканцїв села Залїся, исповідників руско-кат. обряду, на протоколи на день 18 липня с. р., бо предки тих людей мали бути колись обряду латиньского. Протоколи списував в присутности ксьондза Кшишковского з кожним візваним поодиноко комісар Дільц, а хоч люде, мимо напору ксьондза, стояли твердо при своїм рускім обрядї — годї знати: що з тих протоколів вийде, бо взагалї загадочна цїль тої акції урядової, а виясненє справи і поведенє єї в користь руского обряду буде залежати від енерґії епископскої консисторії станиславівскої.
Дѣло
21.07.1894