Двотиждневник "Листок", видаваний о. Евгенієм Фенциком в язицї россійскім в Унгварі, містить в однім з остатних своїх чисел статью [властиво допись з підписом "П...."] про тяжко сумний стан рускої справи в Угорщинї. П. П... видить цїле лихо в "неимовірной трусости", котра заволодїла серцями "Угро-Руссов", а відтак вказує на "гибельныя слѣдствія", які з тої трусости виходять і для рускої народности, і для рускої церкви і взагалї для цїлого "отечества" ["отечеством" називають угорскі Русини угорску державу]. Цїлу замітну сю статью подаємо нашим читателям в перекладї на рускій язик:
Трусливість — каже автор — приносить найшкіднїйші наслїдки для нашого народного житя. Сей висказ, думаю, не потребує доказів, бо він розуміє ся й сам собою. Все-ж таки не уважаю за річ безхосенну поглядїти глубше в сю страшну безодню, на краю котрої находить ся нинї народне житє трусливих Русинів угорских.
Трусливости треба приписати, що на нашій Руси нема найменшої признаки народного житя, нема всїх тих товариских, культурних, літературних і наукових рухів, які обявляють ся у всїх других народів Угорщини. З трусливости вийшов нинїшний застій або радше упадок нашої угро-рускої літератури; більша часть наших талановитих людей не видали би тепер своїх духових плодів в язицї рускім нї защо в світї, а тимчасом многі видають і богословскі книги, і церковні проповіди і стихи в язицї мадярскім і пишуть статьї різного змісту до мадярских ґазет. Крім "Листка" і унгварского церковного "Місяцеслова" не появляєсь у нас майже нїякій рускій твір. Тота часть духовеньства, що хоче ще читати рускі книжки, мусить их спроваджувати з-за границї, а що се сполучене з великими трудностями й видатками, то богато священиків навіть і не мають змоги читати що небудь в ріднім язицї. А тая часть нашого селяньства, що ще знає і любить читати по руски, — перечитавши "Додаток" до "Листка" і "Місяцеслов" — дармо багне другої доброї рускої книжки. З трусливости вийшла і тота дивовижна та в цїлім широкім світї ще небувала аномалія, що у нас літературне товариство св. Василія Великого рівночасно єсть і нема єго; єсть de jure, а нема de facto; єсть в уяві а нема; єсть на папері [на пр. на заголовнім листї "Місяцеслова"] а нема в дїйстности. Таке чудовище можливе хиба лиш у угро-руских трусів!
Само собою розуміє ся, що при такім упадку літератури угорскі Русини постепенно забувають свій рідний язик — і за кілька лїт мабуть ледви чи й будуть знати по руски. Наші интеліґентні люде, священики і учителї, коли прийде им говорити або писати по руски, уживають вже рідко книжного [? — Ред.] руского язика, а по більшій части якусь суміш різних жарґонів, в котрій дармо глядати граматичних правил. Звичайно-ж уживають наші труси мадярского язика. Коли я був ще молодим, то в домах наших священиків і учителїв розмовляли виключно по руски, молодїж забавляла ся по руски і співала рускі піснї, — нинї-ж йде вже все по мадярски, а рускій язик забуває ся! Давнїйше наші рускі монастирі називали ся і дїйстно були "стовпами" руского обряду і рускої народности, але в новійших часах і ті "стовпи" вже похитнули ся і за кілька лїт розпадуть ся цїлковито! Давно в наших виховуючих заведенях питомцї були обовязані говорити своїм рідним язиком; нинї они обовязані говорити по мадярски, а уживанє руского язика дуже строго заборонене! Словом, нинї рускій ученик хиба ex propria diligentia може научити ся по руски, — але-ж як можна жадати від молодежи тої приватної пильности, коли єї до того, за-для загальної трусливости, нїхто не заохочує, а навпаки, кождий ще відраджує? Таким чином не без причини можна побоювати ся, що наша труслива интеліґенція в короткім часї забуде по руски говорити й писати!
А наш люд — чи він стоїть в тім взглядї лучше? І він дуже близько того, що може затратити рідний свій язик. Через "ужасну" трусливість интеліґенції бідний наш мужик забуде єго именно там, де би він міг єго найлучше навчити ся: в своїй школї! Державні закони шкільні, хоч і вимагають, щоби наука мадярского язика в школах народних була предметом обовязковим, все-таки анї йотою не заказують учити дїтей рідного язика, а навпаки [як видно з офіціяльних плянів наукових] рішучо жадають а по правилам розумної педаґоґіки навіть мусять жадати, щоби дїти в першім степени учились рідної мови. Кромі того в обох наших епархіях истнують і, як знаю, обовязують і тепер епархіяльні розпорядженя, після котрих дїти руского обряду в народних школах конечно мусять учитись руского язика ще й длятого, щоби могли розуміти церковний язик і сповняти церковно-реліґійні обовязки. В додатку-ж і правительство удержує дві катедри руского язика навіть при ґімназіях в двох епископских містах, отже вимагає, щоби й ученики середних шкіл навчились рідного язика. Зі всего видно, що нї закон, анї цивільні нї церковні власти не боронять в наших школах учити руского язика, а навпаки, рішучо вимагають того.
А все-таки що дїють наші трусливі священики [управителї шкіл] і учителї? Они як-раз не хотять поняти змислу закона і интенцій начальства і боять ся подавати рускій язик в такій мірі, як би треба; допускають єго в школї тілько по конечности в видї спомагаючого учебного язика або й зовсїм не подають єго а виганяють зі школи як найнебезпечнїйше лихо, а тимчасом мучать часто руских дїтей язиком мадярским! Отже "господа" труси видять страшилища навіть там, де их нема, боять ся мати славу Русинів, хотять добути похвал або нагород і т. п.
При таких обставинах духовий поступ нашого народу просто неможливий, а можливий хиба упадок. В такій народній школї, де дїти не учать ся рідного язика а лише чужого — там розумний педаґоґ не може сподїватись успіху, там осягаєсь хиба мізерна поверховість, спосібна заслїпити оптімістів або шовіністів. І дїйстно, в тих школах нашої Руси, де дїлають наші труси, дїти не виучують ся властиво нїчого гідного, знають сказати кілька мадярских слів і відспівати мадярскій имн а більш нїчого! Тото поколінє нашого люду, що ходило до народної школи в роках 60—70-их, знає по більшій части по руски читати й писати, знає церковне богослуженє; новійше-ж поколїнє шкільне, мучене з ласки трусів лише мадярщиною, не знає нїчого і нї на крок не поступає в просвітї, бо не просвічує ся на рідній мові! і сли "господа" труси ще довго будуть ити тою дорогою, то нема сумнїву, що наш бідний нарід зовсїм лишить ся свого язика і погрузне в темнотї..."
Oтce статья з "Листка".
Автор не подає в нїй ще способів заради лиху — може учинить се пізнїйше, але сумнїваємо ся, чи відкриє він найбільше нещастє для рускої справи в Угорщинї, именно: знеґованє рідного руского язика а принятє россійского яко літературного для Руси угорскої, через що анї література не розвиваєсь, анї просвіта народу не поступає а світска і духовна интеліґенція просто винародовлюєсь...
Дѣло
20.07.1894