Потреба віча руских священиків.

Справа віча руских священиків видвигаєсь поволи на дневний порядок. По приміру деканату старо-самбірского раджено над тою справою і на других соборчиках і в тім дусї принято навіть деякі ухвали. Надто поодинокі священики дописями до часописей дають сильний вираз конечности такого віча. Та впрочім о конечности якогось дїла говорить найлїпше потреба єго. А потреба віча руских священиків — то потреба пекуча, потреба дня. Ми маємо много, дуже много розкрити перед світом з тих "благ", що то нам неоден их завидує.

Перша точка — то наша славна дотація, то истне "Guadengabe" якихсь помилуваних засудженцїв. Ми люде з університетскими студіями, що маємо претенсії до світа а світ до нас; ми вітцї родин; ми, що державі платимо податок крови і майна, що виховуємо цїлі ряди мужів державних і заслуги — маємо обстати на платї низшій анїж має першій лїпшій офіціяліст приватний! Истний глум і сміх. Возьні, жандарми і стражники скарбові стоять лїпше, нїж ми. Те, що нам признає устава з 19 цвітня 1885 р., то менше навіть нїж половинне заспокоєнє наших потреб. Та й то нужденне доповненє конґруальне так обкроєне вже фасією, а відтак "спеціяльними" обставинами нашими на всї боки, що з цїлої дотації заледви одна пята часть лишає ся на прожиток. І то без пересади.

Припустїм, що якійсь священик-парох в найлїпшім разї по заплаченю податку має "чистих" 300 зр. з каси річно. По тих 300 зр. треба дванацять разів їхати. Рахуючи на кожду їзду — мито, постаєнне, стемпель, перекуску, нераз і покоїк, бо колись і з родиною виїдесь, [фіри не вчисляю вже, хоч многі і єї платять] — отже рахуючи на все те 2.50 зр. за кождий раз, то річно винесе 30 зр.

Крім тих треба що-найменше 50 зр. видати на вируб і привіз дров, де дрова суть, а яких 100—150 зр., де нема. Дрова все визначують нам в найнеприступнїйших місцях, так що конї свої годї посилати, а заплатити треба в-двоє. Давнїйше привозили парохіяне "з ласки", а нинї, коли люде потїснїли, "ласка" та перестала та й годї єї вимагати. А дров потреба чимало, бо то треба знати печи приходскі, що і пів сяга піжруть, а тепла не дадуть; треба знати і той огонь вічний в кухни, що то челядь під різним повидом потреб господарских не дасть єму цїлу зиму погаснути. У містї вистане дров в цїнї тій, в якій нам пораховано в инвентарю, а ми мусимо додати що-найменше 50 зр., бо "на селї дрова тані".

Третій сталий видаток — то оріґінальний наш "аванс", наші нещасливі стараня о парохію. Кождий з нас конець-кінцем стремить дістати щось нїби-то "лїпшого", щоби зарадити якось бідї своїй. Старає ся, убігаєсь на всї боки, їздить, тратить ся що не міра, остаточно вижебрає якось тоту "ласку", та тимчасом часто-густо з-під дощу дістаєсь під ринву. Се щось в родї нашого селянина, що аби нїби-то заспокоїти поменші т. зв. паршиві довги, носить кури під пахою, затягає на лихву довг більшій а тимчасом і "паршивих" не поплатив і новий "оден" затягнув. Истний рускій спосіб латаня біди: най буде і гірше коби инше! Нераз треба і кілька сот зр. видати на різні проїздки до коляторів і коляторок, их заступників, кревняків і всїлякого рода приятелїв і знакомих, до епископа, крилошан, декана, старости і т. д. usque ad infinitum, заким яку "мізерівку" виклопочесь. Рахуючи пересїчно лише 50 зр. річно на ті проїздки-пониженя, то з попередним учинить вже 30 зр.

Четверту сталу рубрику становить даток на фонд вдовичо-сиротиньскій, — тепер 10 зр., щоби потім вдова мала за що хоть черевики полатати аби ходити за тим "датком милостинї". Других 10 зр. треба рахувати на всїлякі такси консисторскі, Шематизм, Вістник епархіяльний, післанцїв з курендами на відпоручника деканального і т. и. Надто кождий з нас з власної кишенї покриває всї видатки літурґічні, бо павшалій того рода не маємо а з громадами трудно о се процесуватись. Зваживши, що вже в инвентари на ту цїль признано по-над 30 зр., то все разом винесе 180 зр. а. в.

Додаймо до того с яких 10–15 зр. для різних колєктантів, "podróżnych i wysłużonych oficjalistów pańskich", з яких 20–30 зр. на різні направки мешканя і будинків економічних, на вибіленє бодай одноразове мешканя, на витиранє коминів і на многі инші необняті ту видатки, а будемо мати обложених 200 зр., котрі пересїчно кождий з нас мусить що року видати на кошт найконечнїйших потреб житя.

Так отже священикови з дотацією обкроєною після фасії до 300 зр. зістає в сущности всего заледви 100 зр. на прожиток. І з того би жити, з того би убрати себе, жену і дїти, з того би дім провадити, дїти учити й до стану привести та о будучности жени-вдови та дїтей-сиріт погадати. Та все те бесїда о священику пароху, а що-ж доперва сказати о сотрудниках і завідателях, тих истних бурлаках бездомних?! У тих вже зістаєсь не "plus" але "minus" 100 зр. — і недобори, в браку підмоги від родини, треба покривати довгами...

Возьмім же тепер, що такій священик має кількоро дїтей "в школах" і на кожде з них видає лише по 15 зр. місячно то з-відки их возьме, коли сам побирає — на папері 25 зр. а в сущности 8 зр. 50 кр. місячно?! Тож не з роскоші анї забаганок а з нужди идуть нинї жени священиків до міста з дїтьми, а священики лишають ся дома і жиють мало що не корінцями пустинника, аби лише було що для дїточок до міста послати. Справдї, подивляти належить тих правдивих вітцїв родини, що від губи собі віднимають а з останнього тягнуть ся, аби тілько дитину яко-тако до людей привести. Я знав старика-священика, що їдучи до дїтей до Самбора наперед позаплачував усї мита там і назад, а до дому вісїм миль вертав о булцї за 2 крейцарі! Се факт а не вигадка. Покійний, оповідаючи про ті "блага", плакав сердега, та вже не так з жалю як утїхи, що бодай дїти довів до стану, а мав их усего четверо.

Та й дїти знов — то не конець родинї священика. Кождий з нас має ще при собі чи то матїр власну, чи матїр жени, братів, братанків, сестрінцїв, сестри, сестріницї, тїтки і вуйни як з одної так і з другої сторони — і всїх треба якось виживити й убрати, бо ми одні в державі, що правительство хоч би навіть з простої гуманности а не то з обовязку не пожурить ся судьбою наших вдів і сиріт. Не байка се а правда: є доми священичі, де по чотирнацять або й більше осіб сїдає до стола.

Вкінци треба ще й те взяти під увагу: Кождий з нас чоловік интеліґентний і яко такій кромі поживи тїла доконче потребує і поживи духа. По містах, де интеліґенції більше, вяжуть ся в товариства, закладають ся касина і утримують спільні бібліотеки, сходять ся разом, вимінюють гадки і тим образують ся дальше, підчас коли священик кинений на село сам собі полишений, і коли не хоче зістатись позаду других, сам мусить якусь лєктуру утримувати, инакше знидїє духово і по просту здичіє. А видаток сей немалий а доконечний.

І з-відки-ж на все те взяти? з-відки? — питаю.

"Ви маєте доходи!" — говорять нам.

Ой доходи, доходи! — чоловікови аж до живого доходить! Се хиба ганьба і пониженє нашого стану. Всякій, почавши від найнизшого возьного, побирає сталу платню, а тілько священик, тілько той, що має "верху гори" стояти, т. є. на степени науки Божого Законоучителя, на висотї чоловіколюбія, тілько той сам себе має з того "верху гори" спихати, сам себе понижати і з авреолї, котрою повинен бути окружений, власними руками обдирати. О, що за прикре, що за незавидне наше становище! Голосити так прекрасну і взнеслу науку, як наука Христова; голосити, що не в гроши наше щастє та що бідака в недоли спомагати потреба, а за хвилю по той марний гріш витягати руку — за хвилю у того бідака, що над єго недолею розпливало ся — a бідаком майже без виїмки єсть кождий парохіянин наш — жадати оплати за яку-там функцію реліґійну, а жадати, бо різні потреби печуть — чи не значить же то само, що себе в лице бити і свою працю хоть-би найщирійшу власними ногами топтати? Тут уже й самі ангели а не то ми люде поневольно мусїли би тратити грунт під ногами, бо чи хто більше чи менше бере, все одно, досить що бере. І може-ж бути якій священик, котрий би за таким "благом" жалував? котрий би не зрік ся всїх тих приємностей? Нї, ми охотно се відступимо, охотно і дальше будемо сповняти наші обовязки священичі і душпастирскі, тілько нехай квестія хлїба не буде привязана до поодиноких "треб". Нехай правительство дасть нам приналежне і нашому станови відповідне удержанє, а той источник "великих доходів" нехай возьме в свої руки.

Те й не так тяжко було би для правительства стягати ті доходи, далеко лекше нїж нам. На всї платні функції можна завести стемплї після означеної тарифи; одні тілько "служби Божі" мусять бути з під того виняті. Похорони н. пр. можна подїлити на три кляси після вимог парохіян що-до паради. Стемплї такі може мати в кождім селї війт і гроші за них складати до каси ц. к. уряду податкового. В такім разї і священик в правдивім тих слів значіню священиком, душпастирем і вітцем духовним буде і правительство буде мати жерело до покритя якоїсь части видатку на дотацію духовеньства, а ворогам нашим видрулить ся з рук оружє, котрим нинї так воюють. Тож конечна є потреба віча руских священиків, конечна хоч-би для тої одної причини, аби перед світом заявити, як ми глядимо на справу "jura stolae", котрими так нам очи лузають...

Священик.

Дѣло