[Голос сїльского учителя.]
В 136 ч. "Дѣла" 30 н. ст. червня автор статьї "О нашім шкільництві" піднїс ось-такі хиби нашого шкільництва: 1) польскій язик викладовий в руских або переважно руских громадах; 2) недостаточна кваліфікація многих учителїв з руского язика; 3) уміщуванє учителїв Поляків в руских школах; 4) необовязкова наука співу церковного; 5) занедбанє візитації практичних успіхів з науки садівництва, огородництва, пчільництва і практичного господарства рільного; 6) переважно польскій характер конференцій окружних, польске дїловодство шкільне і урядовий язик польскій. До наведених хиб позволю собі починити деякі замітки.
Перша хиба — т. є. польскій язик викладовий в школах руских або переважно руских — єсть цїлком узасаднена.
Хиба друга дотикає в більшій части учительок і тих учителїв, котрі кінчили семинарію в західній Галичинї а подіставали посади в руских школах. Безперечно, що від учителя в рускій школї повинно жадати ся бодай задоволяючої кваліфікації з руского язика. Таку кваліфікацію, гадаю, кождий учитель "новійшої дати", Русин, має, о учители-Поляку не говорю, бо автор бажає, щоби посади в школах з руским язиком викладовим надавати тілько Русинам, — але-ж при тім не сказав: де набрати стілько учителїв Русинів, щоби можна ними всї рускі школи обсадити? В засадї годї Русинови бути против такого бажаня автора, але оно поки-що несповниме.
Що-до науки співу церковного то она єсть обовязковою в народних школах, однак учителеви годї в годинах пляном означених вивчити дїтей на дяків. Наколи учитель співає, то виучує дїтей звичайно кілька пісень змісту реліґійного, і ледви чи можна від него вимагати більше. Щоби-ж аж так було, що учитель не навчить дитини на стілько, аби вміла прочитати молитву, то се очевидна пересада. При тім годить ся піднести то явище, що дїти уміючі читати унимають ся брати молитвеники до церкви і з них молити ся, бо старші люде з молитвеників не молять ся. Що-до читаня апостола — то знана річ, що се уважають по селах за почесть, отже дяк не рад і дає читати апостола молодшим, а треба й то зважити, що до читаня апостола треба вправи хоть-би длятого, що се виступ прилюдний, а годї вимагати від учителя, щоби він і до того дїти заправляв. Се належало би вже до кого другого.
Так само школа народна не може поробити з дїтей аґрономів. Она може а навіть мусить подати дїтям тілько відомости "о задачах і обставинах тих заводів, яким пізнїйше віддадуть ся", як се каже устава краєва з 3 лютого 1885 ч. 28. II. А чому оно так, се поясняє инструкція краєвої ради шкільної з 1893 року. Там читаємо: "До школи ходять дїти на науку щоденну від 6—12 року житя, на науку доповняючу до 15 року, але лише два рази в тиждни. Період першій єсть часом фізичного і психічного розвою дитини. Під взглядом фізичним дїти в тім віцї так мало розвиті, що практична наука господарства сїльского в огородї і в поли, вимагаюча зарівно якогось засобу і напруженя сил, єсть просто неможлива; а під взглядом духовим елєментарний розвій прикмет душі вимагає так интензивної працї учителя, що добутє в віцї шкільнім такого розвою духа, аби теоретична наука сїльского господарства — рільництва, хову худоби, хову дрібної птпцї і т. д. — відбувати ся могла з добрим успіхом, переходить також міру можности. Надто супротивляють ся такій науцї в деяких напрямах, як н. пр. що-до улїпшеня раси і т. п., взгляди етичні і педаґоґічні. Також наука доповняюча, що відбуває ся тілько в певних порах року, не потрафить присвоїти дїтям основних відомостей в обсягу сїльского господарства так з причини скупого виміру часу як і з причини конечної потреби заняти ся в часї тої науки моральною стороною молодежи, вимагаючою тим більшого стараня, що молодїж знаходить ся в дуже трудній і небезпечній порі житя, бо в порі дозріваня полового."
Арґументація инструкції будь-що-будь ясна.
Дальше автор вказує на огород шкільний та на морґ поля і жалкує, що в селї не видить щеп або ярин або пнїв пчіл зі школи — та що инспектор при візитації або при испитах не питає: кілько зернівок, кілько щеп, кілько родів лучших ярин, кілько роїв пчіл і улиїв учителї з учениками випродуковали, а дальше, яку практику відбув учитель на морґу поля і чого научив дїтей?
Не маю під рукою статистичних дат: кілько то шкіл має морґ поля та кусник огорода? — однак мабуть не розмину ся з правдою, коли скажу, що більша половина шкіл поля не має; за те при кождій майже школї єсть місце на зїльник, коли не 50 квадратових метрів простору. Де єсть огород більшій, там учитель певно утримує шкілку овочевих дерев, бо инспектор при візитації питає о то. З сего ще не випливає, щоби учитель мусїв засобляти селян щепами зі свого огородця, однак учителї не жалують селянам щеп, та на жаль селяне наші в тім взглядї дуже ще байдужні, а учитель чей-же не може зі щепою та рискалем ити силоміцью в селяньскій огород та садити там щепу... Коли до школи належить де морґ поля, то дуже часто найбільша пустара в селї; а сли учитель провадить на тім поли "господарку" т. є. сли він на сталій посадї і жонатий, то мусить в то поле зо три роки вкладати, заким оно єму хосен принесе. Учителї безженні звичайно випускають тую пустару в аренду, а инспектор о то не питає, бо знає, що учитель може з належачим до него полем [за котре нераз грубо відтягають єму з платнї] зробити, що єму подобаєсь. [Того Вп. автор мабуть не знав.]
Та й не штука то вимагати від учителя зернівок, щеп, лучших ярин, роїв та відбутої практики на морґу поля, але треба вперед запитати: чи чоловік родини має змогу з денних 70—80 кр. форсувати на поступову господарку, набувати лучші роди ярин та закуповувати пнї? О се нїхто не питає, а натомість жадаєсь по-над змогу і силу — вкладаєсь на учителя що-раз більшу зависимість, сиплють ся що-раз більше докори непровинені. В львівскім-заміскім окрузї шкільнім є в декотрих громадах пнї т. зв. фундушеві. В тих школах учителї пасїчництвом займають ся, бо й инспектор тогдї того жадає. Однакож як з одної сторони тяжко приходить місцевим радам шкільним вистарати гроші на улий, так з другої сторони не при кождій школї можна пасїку умістити.
Вкінци Вп. автор видав такій суд о нинїшних учителях: "Теперішні учителї — каже — презентують ся вправдї більшою интеліґенцією, як давнїйші дяко-учителї, а однак мимо сего дає ся чути голос, що давнїйші дяко-учителї лучше виучували дїтей і родичі рускі з більшим довірієм до давнїйших шкіл дяко-учительских поси лали своїх дїтей та непотрібний був примус шкільний."
Не вже-ж суд той мав би бути обєктивний? Автор бере интеліґенцію всїх учителїв під один стрихулець і порівнує их з дяками. Оно так виглядає, як би теперішного руского священика рівняв зі священиком з часів польскої річи-посполитої. Може бути, що посеред стану учительского більше як деинде єсть индивідуів, котрі радше шкоду нїж пожиток приносять, і допускаємо, що декотрий колишний дяк може й більше навчив дїтей, як якій теперішний нїби учитель — але хто тому винен, як не край? Анї основуванє щораз нових семинарій, анї сипанє стіпендій кандидатам, з котрих край буде мати лише слабий процент учителїв, лиху не зарадить. Тут найголовнїйша річ: дати учителям відповідну платню, поправити их бит матеріяльний. Тогдї й не було би між учительством тої некваліфікованої бранжі, за котру загал учителїв незаслужено мусить нинї терпіти.
До фатальних обставин народного шкільництва взагалї — спеціяльно же для Русинів у Галичинї прибуває ще: польонізація руских шкіл. Що "політика польщеня важнїйшу грає ролю нїж строга педаґоґія" того не перечимо, бо се неоспорима правда і доказів на се не списав би й на воловій шкірі.
А тепер зі всего того конклюзії:
1) Зваживши: а) що тілько там є добра школа, де добрий учитель; б) що лиха дотація наших учителїв не може заохотити загалу молодежи віддати ся званю учительскому; в) що відносини службові наших учителїв не вповнї означені, на чім терпить і загал, — треба: а) платню учителїв підвисшити і б) унормувати их відносини службові і правні.
2) Плян і устрій шкіл народних треба так уложити, щоби була змога подавати дїтям більше відомостей з науки господарства сїльского і з рідної землї. В руских школах народних наука язика польского повинна обмежитись лиш на наученє дїтей читати й писати.
3) Щоби положити конець польонізації шкіл, то оден вихід: подїл краєвої ради шкільної на руску і польску.
Дѣло
14.07.1894