При сегорічній дискусії буджетовій міністер віроисповідань, Мадейскій, обговорював відносини між церквою а державою. "Як перед тим — мовив міністер — часто хотїли представляти церков і державу яко двох противників, готових до бою, так і сегодня многі уважають за идеал цїлковитий роздїл обох кругів. Той погляд не годить ся з становищем і поставою, які займає управа справ віроисповідних. Вправдї самостійність і независимість обох кругів є з огляду на обовязуючі закони ненарушимою засадою, однак самостійність ще не значить стілько, що роздїл, а независимість не мусить і не повинна вироджуватись в байдужність. Як-небудь ті обі найвисші орґанізації суспільні дуже різнять ся що-до своїх наконечних цїлей і що-до средств своєї дїяльности, то однак истнує незміриме поле етичних і гуманітарних задач, на котрім интереси держави стрічають ся з интересами церкви і де згідною дїяльностю кожда з обох тих властей улекшує собі задачу і наближуєсь до осягненя цїли. Ще нам в памяти слова повні любови і печаливости перенятої любовію взиваючі до уміркованя, котрими сторона найбільше покликана до того вияснила задачі, які церков має довершити на поли соціяльнім. Чи-ж власне ті задачі не є найважнїйшим предметом змагань держави? Я пересвідчений, що не можна держави і церкви уважати за институції стоячі супротив себе зовсїм байдужно, але що они потребують в різних для людскости і суспільного ладу важних випадках обопільної помочи, а як з одної сторони треба собі бажати і надїяти ся, що церковні власти з правдивою христіяньскою любовію близнього причинять ся до усуненя суперечностей истнуючих в державних і суспільних відносинах, так управа віроисповідних справ буде завсїгди старатись в законних границях підпирати церковні интереси всїми средствами, якими розпоряджає."
Ми навели слова міністра віроисповідань длятого, що они тїсно вяжуть ся з листом папи, котрий є відповідею на заяви преданности австрійского епископату, згромадженого на послїдній конференції епископскій. В тім листї, заадресованім до кардинала ґр. Шенборна папа підносить потребу образованя молодежи в публичних школах в католицкім дусї, з великим вдоволенєм признає заяву міністра просвіти а дальше, мовить дословно так:
"Нема нїчо гіршого і для загального добра шкідливійшого, як коли появляєсь опінія, що між державною властію а церквою конечно мусить панувати роздїл. Вправдї кожде з них має свій власний округ, котрого не годить ся переступати; одному з них призначена печаливість о земне щастє і переминаюче, другому з них призначена печаливість о вічно треваюче щастє душ. А що дочасний добробут головно основує ся на справедливости і морали, длятого власть світска потребує підпертя реліґії, котрої задача, держати уми в границях і их вести до всїх честнот. Натомість реліґія, котра володїє не лиш душами, але також людьми, о скілько згромадились в єдно в суспільности, вимагає від правительственного заряду приязної помочи. Длятого треба осудити змаганя, щоби роздїлити державу і церков. Держава і церков мусять оставати в звязи. Сли та заява відносить ся до всїх инших річей, а особливо відносить ся також до науки молодежи так щоби світска власть удїляючи молодежи наук в різних галузях відомостей і подаючи їй відомости стремлячі до спільного добра, рівночасно могла стреміти, щоби молодїж образувати морально і реліґійно а то за посредством учительского уряду церкви і під єї кермою і наглядом.
Надїємось, що новий міністер просвіти переведе то, щоби в австрійских наукових заведенях признано духовним становище, яке им належить ся і щоби не лучило ся нїчо, що могло би неприязно настроїти молодечі уми супротив католицизму. Ми того певні, милий сину, що також в тім напрямі не хибне і ваших змагань"...
Лист кінчить ся апостольским благословенєм для всїх вірних.
Дѣло
12.07.1894