У Львові, дня 27 н. ст. червня 1894.
Межи галицкими а також і буковиньскими Русинами запанував в найновійшім часї такій хаос в поглядах і дїланях, якого ще нїколи доси не було. Идеї і сторонництва як західної так і всхідної Европи, пересаджені на австрійско-рускій ґрунт, прибирають нараз особливші форми і видають дивні плоди. Правда, се не тілько у нас так дїєся: також у инших народів, хоть би у найблизших нам, Поляків, Чехів, Нїмцїв, показують ся подібні обяви розладу і хаосу, — але все-ж у них оден напрям перемагає другі далеко значнїйше як у нас, а притім сильнїйші орґанізми можуть з меншою шкодою видержати і таке, що для слабих грозить більшим небезпеченьством.
Хотячи судити поодинокі напрями і прояви в австрійскій Руси, годї их розбирати з становиска чисто партійного, хотя оно очевидно дуже вигідне і дає наперед певний результат; але треба взнести ся висше понад партійну вузкоглядність і видавати свій осуд маючи на оцї именно те, що всїм єсть або повинно бути спільне і що притім згідне єсть з вимогами етики.
З такого становиска хочемо нинї приглянути ся одному проявови, о котрім довідуємо ся з Bukowіnaer Post і з вчерашного "Галичанина". Поміщене там именно вотум недовірія для посла д-ра Смаля-Стоцкого, котре має містити 50 підписів і мало зістати доручене дня 11 (23) с. м. Не входимо в то, яке значінє може мати вотум, підписане в значній части невиборцями, може і не-Русинами, а котрі супротив загального настрою народу навіть не мали до голосу прийти на справозданю посольскім, але опинимо ся лише на двох місцях того письма. "Вы підрываєте въ соймѣ — сказано там — авторитетъ нашей греко-восточной церкви... Кто рыетъ подъ столпами нашей вѣры, тотъ не можетъ пользоватись вашимъ довѣріемъ, а що Вы одинъ изъ такихъ, доказуетъ Ваше поведеніе въ соймѣ, Ваше становище въ дѣлахъ правописанія, Ваша открытая манифестація въ пользу атеиста Шевченка." А друге місце: "Що касается выбирателей-жидовъ, то Вы заступали ихъ въ соймѣ такъ же плохо, якъ и буковиньскихъ русскихъ; вмѣсто защищати ихъ интересы, назвали Вы ихъ публично въ соймѣ народными живодерами."
Отже розуміємо, що буковиньскі і галицкі москвофіли стоять на своїм чисто партійнім становищи. Але чи-ж навіть з такого становиска виходячи, можна рускому послови робити закид, що той-же рускій посол, заступник руского народу, не боронить интересів жидівских? Чи-ж не повинна оборона селяньских і міщаньских интересів супротив интересів жидів бути спільною точкою проґрами всїх Русинів, не тілько народовцїв але і радикалів і москвофілів? А тут виходить таке, що москвофіли вступають ся навіть за жидівскими интересами, коли ино ходить о поборенє народовця-Русина? Чи не єсть се вже крайна деморалізація, анальоґії якій нема у жадного иншого народу? І що за цинізм безконечний та нечуваний: такі засади голосити публично, не боячи ся, що за тоє цїлий загал народу без різницї партії видасть один однодушний крик обуреня?!
В першім з приведених нами уступів висуває ся мнимий интерес православної церкви супротив интересів національних. Буковиньскі і галицкі москвофіли лучать ся з Румунами против Русинів-народовцїв, з тими Румунами, котрі ворожо виступають против національних і політичних прав Русинів і так само старають ся над руским народом запанувати в Буковинї як Поляки в Галичинї. I знов лишаємо на боцї безосновність закиду що-до мнимого нарушеня интересів православної церкви, котрій же приналежить і одномишленник д-ра Смаля-Стоцкого пос. Пигуляк, а не приналежить муж довірія москвофілів д-р Волян. Але чи заступник буковиньско-руского народу має в першім рядї заступати интереси православної церкви, навіть з єї теперішним чисто-румуньским характером, а не національні, політичні і економічні интереси руского народу? І тут знов страшна деморалізація і цинізм москвофілів! Они величають заслугою, щоби підпирати интереси румуньскої кліки боярскої а зъ цїлою заїлостію виступають против змагань, нехай по ихньому сепаратистичних, але все-ж таки руских, і против економічних интересів маси руского народу. А з яким чолом они з одної сторони виступають против приязної для Поляків і правительства політики послів Барвіньского і Вахнянина, а з другої сторони з довіріємъ відносять ся до посла д-ра Воляна, котрий і що до правительства на зовсїм такім самім стоїть становищи і так само лучить ся з буковиньскими Румунами, як тамті два посли з галицкими Поляками?... Львівскі москвофіли устроювали сего року поминальне богослуженє в православній церкві за Шевченка, а тут "Галичанин" з особлившим задоволенєм приводить вотум недовіря, в котрім д-ру Смаль-Стоцкому робить ся великій докір за те, що він отверто маніфестує ся "в пользу атеїста Шевченка"!
Нї, ми не хочемо вірити, щоби навіть честнїйші люде з москвофільскої партії могли солідаризувати ся з такою політикою, з такими поглядами і з таким родом борби з противниками! Для сего всего кождий честний чоловік, кождий щирий Русин без взгляду на партії повинен чувствувати вже не сожалїнє, але — омерзїнє...
Дѣло
27.06.1894