Др. Смаль-Стоцкий перед виборцями в Садаґурі.

 

І сталось так, як повинно було статись! Проводиря буковиньских Русинів, властивого мотора теперішного нашого національного руху на Буковинї, витав нарід з одушевленієм і з неложною вдячностю. Видно отже, що перші проміня сьвітла, які виходять від буковиньских народовцїв в руский нарід, збудили в народї любов і щиру привязаність до всего свого, питомого, а щиру і сердечну вдячність для тих, котрі їм те сьвітло дають. Серце радувалось бачити, як Русини садаґурского повіту аж рвали ся, щоб кождий сам таки при тій нагодї міг висказати свою подяку за ревний труд свого заступника.

 

Та з другої сторони проймає страх і сором кождого чоловіка, котрий хоче добра всїм добрим людям, коли згадаємо, як загорілі румунїзатори й при сїй нагодї старались зробити заколот, та спиняли всяким способом щиру працю народу. На зборах самих один православний сьвященник хотів понизити народного заступника, хотів в своїй загорілости національне почутє народу приголомшити роздором релїґійним, маючи на гадцї піднести, що посол садаґурский є гр.-кат. віроісповіданя, а нарід гр.-православний. Та тут дали почутись загальні оклики обуреня супроти такого нечемного і нечесного поступованя, дались почути зі сторони народу тяжкі докори против гр. пр. сьвященників-румунїзаторів, обуренє росло що хвиля, нарід не дав ся майже вгамувати та почулись навіть прикрі слова — то був конець, сумний але заслужений конець тої загорілої румунїзаторскої вїдливости. А тепер, панове румунїзатори, скажіть, хто нївечить православну віру? хто тягне сьвященьство православне в болото? хто віддає єго на публичну наругу та зневажанє? Ви скаржитесь тільки разів, буцїм то народовцї нарід відтягають від православної церкви: тепер мали ви нагоду бачити, хто народови відбирає поважанє для сьвященників, бачили ви, як нарід думає про вашу роботу! Може вам се вкаже вже раз, куди та робота і таке поступованє провадить, що ви самим собі копаєте таким чином яму. А для нас народовцїв виходить з того вказівка, що наша робота дармо не пропала, що нарід пре ся до просьвіти, та що знає вже оцїнити щиру працю своїх заступників та чує до них вдячність і середину привязаність.

 

Хід цїлого зібраня в коротцї ось такий:

 

Около ¾3 год. пополудни виїхала бандерия, котра була зложена з селянів садаґурского повіту, з хоругвами свому заступинкови на встрічу. На границї области садаґурскої, при гарній триюмфальній брамі з написом "Многая лїта" і по нїмецки: "Willkommen!" повитав посла господар з Топорівцїв, Петро Гелеч, промовою і передав серед неперестанних одушевленних окликів селян, єму хлїб-сіль і вінець з жита, за що посол щирими словами подякував. Потім рушили дальше, а селяни безперестанно окликами "Многая лїта" і "Славно'' супроводжали свого посла аж в саме місто, аж до дому Л. Штетнера, де мав відбути ся збір виборцїв. Перед самим домом цїла велика площа була людьми битком набита і всї витали д-ра Стоцкого сердечними окликами, а при входї повитав др. Стоцкого міщанин Щербанович промовою і передав єму хлїб-сіль і вінець з жита, а величезна громада людий гукала "Многая лїта" і "Славно"; посол дякував щиро за те величаве принятє. Взагалї треба признати, що принятє рівняло ся триюмфови, який зробив руский нарід щирому патріотови і ревному заступникови руских прав.

 

На місци справозданя зібрала ся велика маса люда, було около 4000 людий, так що справозданє, котре мало відбутись в великій шопі, мусїло відбутись під голим небом, щоби всї могли почути слова свого заступника.

 

Посол др. Смаль-Стоцкий повитав цїлу зібрану громаду, подякував за так щирий, несподїваний прийом і предложив на предсїдателя зборів бурмістра Садаґури, п. Паролю, на що зібрані однодушно згодились. Предсїдатель просив зібраних, щоби стали уважно слова посла, задержали порядок, яв то відповідає такому величному зібраню і представив зборам правительственного заступника, комісаря п. Юл. Патака.

 

Тодї забрав голос посол др. Смаль-Стоцкий і обговорив за порядком всї справи, які в минувших двох роках були предметом нарад соймових. (Докладно сю промову подамо слїдуючого разу).

 

В кінци піднїс в честь наймилостивійшого цїсаря, що під него мають народи конституцию і право зборів, Многая лїта, що весь зібраний нарід з одушевленєм повторив. Промову дра Стоцкого дуже часто перебивав збір окликами признаня і вдоволеня.

 

Слїдували потім: дискусия, вільні внесеня і запитаня. Промовляли селяни з Рогізної, Топорівцїв, Раранча, Ширівцїв і Слободзїї і т. д.

 

Господар з Топорівцїв жалував ся на те, що в громадї нема порядку, що громадский маєток марнує ся, та просив посла о пораду. Посол відповів, що є устава громадска, після котрої всї громадяни можуть вглянуги в рахунки, можуть бувати на засїданях Ради громадскої, і як що видять, що не так дїє ся як треба, то зараз повинні доносити до Видїлу краєвого, або і як що то до староства.

 

Господар з Рогізної сказав, що громадяни цїкаві вже раз знати, кілько їх громада ще має довгів, та де-б того можна довідати ся, бо вони сего доси не знають, бо в них крайний непорядок; посол звернув увагу, що повинні бути в громадскім урядї книжки, де були-б ті довги списані.

 

Богато селян жалувало ся на те, що власти правительственні не звертають свою увагу на порядок в громадах, що з ними обходять ся в спосіб понижаючий тай просили посла тому лиху якось зарадити. Загальні були також скарги в справах видаваня карт на худобу. Господарі з Топорівцїв скаржили ся, що лїкар окружний, що повинен мешкати у їх селї, не мешкає в селї, а оглядач худоба робить, що хоче і як хоче, так що часами худоба, котра згинула, лежить цїлими днями, та що всякі скарги до староства були до тепер без всякого успіху; просили длятого посла занятись сею справою, що посол й обіцяв. Один селянин жалував ся на сьвященників, що вони не дбають про церкву, не виголошують по руски проповідий, а посол відповів, що справи церковні належать до кон систора, а не до сойму і туди повинні вони в таких случаях звертатись з жалобами.

 

Тодї забрав голос господар з Топорівцїв, Петро Ґелич, і поставив внесенє, щоби послови др. Смаль-Стоцкому заявив садаґурский повіт своє задоволенє і признанє за его дотеперішну дїяльність посольску і висказав єму своє повне довіріє. Присутні однодушно згодились на се внесенє і в честь посла внесли оклик "Многая лїта".

 

Тодї забрав гр. пр. парох з Слободзїї-Раранча, о. Левеску, слово і сказав, що все те, що посол др. Стоцкий сказав в своїм справозданю, не може назвати неправдою, але що треба признати, що гадку про заснованє висших шкіл з рускою і волоскою мовою викладовою піднїс посол Вольчиньский (се чиста неправда, бо власне посол др. Стоцкий був перший, що в комісиї адмінїстрацийній піднїс ту гадку і жадав запровадженя науки повторительної і доповняючої — Ред.); що, мовляв, конверзию довгу індемнїзацийного перепровадив посол бар. Мустада (та-ж се внесенє, Тіттінґера! — Ред.); що в соймі є 17 послів православних, котрі держать разом, бо вони тут на своїй власній землї і вони то як та рідна мама о своїх дїтий дбають о нас і наш край і поставив запитанє, чи може бути мачоха лїпша від матери. При сих обиджаючих словах нарід не міг додержати свого гнїву і обуреня і дав ся чути зі всїх сторін протест против такого поведеня, протест против румунїзациї руских громад, протест против загорілої роботи тих сьвященників православних, котрим не лежить на серци добро своєї пастви, а лише румунїзация і екстірпацийна робота супротив руского народу. Нарід бачив, що навіть тут, прилюдно перед цїлим народом, коли посол в своїм справозданю так дуже обєктивно держав ся річи і не дав поводу до такого виступленя, загорілість о. Левескула не знала міри і длятого нарід напятнував таке поведенє, як і належало: не дав Левескулови говорити дальше анї слова. Гамір той тревав кілька хвиль і годї було нарід успокоювати, бо нарід став раз за свої права і хтїв вже раз видати свій осуд про ту роботу сьвященників-румунїзаторів.

 

Мало-помало втихав гамір, а дала ся чути тяжка скарга супротив сьвященників, що вони нарід зовсїм не підпираюють в єго змаганю до добра і до просьвіти. Серед безнастанного крику було чути голоси: А як ми хотїли заложити тов. "Власна Поміч", то радили нас не іти до "унїятів", бо вони вже самі то зробять, та й заховали статути того товариства, що ми собі у "мачухи" роздобули, щоби не допустити селянів до якоїсь самопомочи, бо їм то не на руку. Досить нам вже Ваших облесливих слів, ми знаєм Стоцкого і се наш заступник і т. д. (Ми не наводимо умисно всїх і то навіть обиджаючих слів, які тодї посипали ся на румунїзаторів).

 

О. Левеску чув ся спонуканий зійти з трибуни і аж тодї перестав цїлком гамір, а позаяк всї справи були вже обговорені, то перед закінченєм зборів забрав ще раз голос посол др. Смаль-Стоцкий і подякував щиро із зворушенєм за величавий прийом та за так численне прибутє на збори. Нарід піднїс оживленї оплески та "Многая лїта" і "Славно" — і на тім збори закінчили ся.

 

Нарід зачав розходити ся, і лише купками обговорював подїї при зборах і всї були задоволені, що з одної сторони могли висказати свому заступникови своє повне довіріє, а з другої сторони напятнували нечесне поступованє румунїзаторів.

 

По коротенькім відпочинку відїхав посол др. Стоцкий в супроводї бандериї і грімких окликів "Многая лїта", а полишив в серцях своїх виборцїв і всїх громадян садаґурского повіту заохоту до дальшої орґанїзацийної працї.

 

***

 

Отак наші "пастирі духовні", загорілцї волоскі. У своїй пристрасти проти всего, що руске, забувають они на свій сьвященничий стан, на свою честь, ба навіть на интерес тої самої церкви, котру они нїби то так дуже ревно хочуть заступати. Дика пристрасть заслїпляє загорілця Левескула до того степеня, що він забуває навіть на свою особисту беспеку і важить своїм житєм, ставляючись проти чтиритисячної маси народу. Лише добродушности нашого народу має завдячити, що вийшов разом з своїми чорними асистентами споміж того величезного збору цїлий на тїлї, але покритий соромом і наруганями народу. Яке-ж сумне сьвітло кидають на поступованє таких духовних такі докори народу, як ми їх почули у Садаґурі: "що нам з тими попами робити? Вони усюда нам на перешкодї! Яким би небудь способом хотїли ми собі із нашої темноти і бідноти помочи, так они перешкаджують усюда. Самі для нас нїчого не роблють і другим не дають робити, ба, ще ось називають нашого дорогого заступника мачухою! На двір з попом! Попи до церкви, марш відси!" Отакий пошанівок мають сьвященники у свого народу. А отсе виявилось публично у Садаґурі, зовсїм непотрібно і не конечно. Викликали отсей сумний суд таки самі сьвященники на себе; нїхто прецїнь не тягнув їх за язик, хиба їх слїпа пристрасть! Що подумати, що сказати на те, як із штиритисячного збору народу не найшлась анї одна душа, що була-б вступилась за наруганим! Анї слівця оборони!

 

Коли-ж тепер подумаєм, як оті волоскі загорілцї сьвячені і сьвітскі тижнями, ба місяцями вперед заходились коло виборцїв, та бунтували їх, збирали підписи на вираз недовірія Д-рови Смаль-Стоцкому, як ще в послїдній хвили мов скажені кидались, щоби перешкодити тому величавому зборови, коли далї подумаєм, що ті вороги помимо того, що в самім нутрі того народа жиють, не в силї бути між чтиритисячним збором хоть одну душу, хоть оден голос за собою потягнути, та що той тижнями вперед гopівкою і грозьбою проти нашого посла приваблюваний і застрашуваний нарід, приняв без найменьшої аґітациї, лиш на поєдинчі письменні запросини, так сьвітло, у нас на Руси єще не чувано величаве, свого посла-заступника, а іскусителїв прігнав в так недвозначний спосіб; коли все те обдумаєм, то маєм причину з повним довірієм спокійно дивитись в будучність а на нашого посла Дра Смаль-Стоцкого з гордостію споглядати. Отак наш народе, отак наш после неустрашимо все дальше наперед, а побіда і будучність наша!

 

Буковина

 

22.06.1894

До теми