За польску хоругов...

Звиж сто лїт — від часу як незабутний цїсар Іосиф II. оснував ґенеральну руску семинарію духовну у Львові — аж до дня відкритя краєвої вистави у Львові сего року нїколи не повівала на будинку рускої семинарії хоругов польска. Нїякому зарядови рускої семинарії, анї митрополитови навіть на гадку не приходило — вивішувати на будинку рускої семинарії польску хоругов — і нїхто, не то правительство, але навіть сама польска суспільність не чинила з того докору, — всї уважали се за річ зовсїм натуральну, так само натуральну, як що на будинку латиньскої взглядно польскої семинарії духовної нїколи нїхто не бачив — і певно не побачить — хоругви рускої.

Правда, по польскій революції з 1830 року польскій ржонд моральний через емісарів своїх з-часта підлазив до рускої семинарії вербувати там питомцїв до своїх заговорів революційних і знаємо з исторії семинарії, що неоден з найздібнїйших многонадїйних питомцїв за свою легковірність попадав у Куфштайни; правда що ще і в роцї нашого політичного відродженя, в роцї 1848-ім, польскій ржонд моральний не стратив був свого впливу на руску семинарію, бо-ж, як відомо, і пок. Иван Наумович, надягши в тім роцї конфедератку запряг ся був до воза і тягнув з за рогачки до Львова вертавших з Куфштайнів революціонерів польских, але-ж і се правда, що як правительство так і заряди семинарії, і консисторії, і митрополити рускі завсїгди хотїли бачити в семинарії рускій, духа лише руского і австрійского, а рішучо були противні тому, щоби туда заходив дух польскій. Від 1848-ого року аж до тепер засади тої вже нїхто й не важив ся подавати в сумнїв — она утвердила ся в поглядах навіть загалу Поляків і — як сказано — нїкому не впадало і на гадку жадати від рускої семинарії духовної якої-небудь маніфестації в дусї польскім.

Аж ось сего року в день відкритя краєвої — чи як де-хто хоче "Костюшківскої" вистави заряд рускої семинарії по раз першій від часу истнованя тої семинарії вивішує на будинку семинарскім побіч рускої, державної, папскої і краєвої — польску хоругов. Питомцї — сконстатувавши, що на польскій семинарії духовній нема хоругви рускої а на будинку латиньскої капітули повівають хоругви самі польскі, ба навіть на краєвім видїлї не видко хоругви рускої, — удались до о. ректора з просьбою, щоби усунув хоругов польску з будинку семинарії, а коли той не зволив сповнити их просьби, сами зняли сю хоругов, а щоби наново єї не вивішено, подерли. Молодїж — правда, в спосіб може за горячій, але-ж у молодежи горячість не велике диво, — обстала лише за удержанєм нїким навіть неоспорюваної засади.

На наш погляд — найщасливійшим полагодженєм тої справи було: убити єї, тим більше, що се була справа домашна, в мурах семинарії. Тої справи не можна навіть рівняти з недавною исторією, яка лучила ся в Бродах, де, як відомо, в часї зїзду товариства педаґогічного якійсь "сокіл" польскій зірвав і зневажив хоругов державну прилюдно, в очах публики і навіть офіцира австрійскої армії, а таки не досягла єго нїяка кара, бо судове слїдство не могло виновника викрити. Тут же дїло не йшло о хоругов державну, анї не відограло ся публично.

Однакож з незвістних нам мотивів стало ся инакше. Заряд семинарії перевів слїдство з загалом питомцїв, а хоч — як говорять — між питомцями проявила ся при сїй нагодї велика солідарність, таки покарано двох питомцїв [і то з найвисших років] виключенєм з семинарії, а деяких других иншими способами.

Не знаючи мотивів, на основі котрих власть духовна покарала питомцїв, не беремо ся й видавати свого суду о такім прикрім законченю домашної пригоди семинарскої, але то ще раз підносимо, що се стало ся — за польску хоругов!

Вискажемо ще хиба горяче бажанє — бажанє певно не лиш своє, але цїлого руского народу, — щоб сей тяжко прикрий експерімент з польскою хоругвою був не лиш першій, але й — послїдний!

Дѣло