Краків, 9 червня.
Венеричні хвороби, інтенсивність яких підчас війни збільшується, вже від віків були і також тепер є величезною небезпекою для людства. Ще донедавна в ділянці венеричних хворіб тріюмфувала в нас фальшива прудерія. Венеричні хвороби поширювалися майже безкарно, бо хвора людина була присуджена лікуватися власними силами і що гірше — таємно.
Такий стан тривав би напевно ще довгі роки, якби не перша світова війна, підчас якої венеричні хвороби жахливо поширилися і справа їх поборювання стала суспільним питанням першої ваги. Бо треба собі усвідомити, що поборювання венеричних недуг вимагає співпраці всіх людей. Тимто широкі маси мусять знати, в чому суть венеричних хворіб, які їх наслідки, як для одиниць, так для родини і для суспільности.
Назвою "венеричні недуги" обіймаємо сьогодні три різні хвороби: гонорею (трипер), шанкер і пранці (сифіліс).
Це в повному слова розумінні статеві недуги, при чому сифіліс може перенестися з хворої на здорову людину також в інший спосіб. Всі ці хвороби заразливі чи інфекційні, їх викликують своєрідні збудники, що належать до світу мікроорганізмів. Їх природа й умови розвою сьогодні вже докладно відомі.
Як давно гонорея відома людям і наскільки вона була поширена у давнину, тобто в старинних віках, цього докладно не знаємо. В кожному разі ця хвороба була добре відома серед римлян і греків.
У середньовіччі знали цю недугу дуже добре і відомо було, що вона може переноситися з хворої на здорову людину через статеві зносини. Тодішні лікарі вміли успішно лікувати гонорею і мали ясне поняття про її істоту. Але згодом, коли прийшла епідемія сифілісу, і ця недуга почала загально поширюватися, впродовж віків вироблений клінічний образ гонореї почав затиратися в умах лікарів і ляїків, а гонорею почали вважати початковою стадією сифілісу.
Причина лежала в тому, що людина заражувалась, звичайно, обома недугами, а гонорея, що для свого розвою вимагає менше часу, проявлялася скорше, щойно за яких два, або три тижні долучувався сифіліс. Майже віки перетривав погляд, що гонорея і сифіліс — це те саме, його піддержав своєю повагою англійський хірурґ Гантер, який на власній особі зробив нещасливий досвід. Він защіпив собі рідину з мочової цівки людини, яка, крім гонореї, мусіла бути хвора також на сифіліс, так, що Гантер заразився не тільки гонореєю, але й сифілісом. Цей досвід переконливо промовляв за ідентичністю цих двох хворіб і щойно за кількадесять років ці погляди повалив француз Рікор. Але ж і він зробив помилку, бо признавав тільки їдь, що завжди викликає сифіліс, у думку, додаткова, зовсім незаразлива недуга, викликана найрізнороднішими чинниками, що механічно, чи хемічно, дразнять мочову цівку. Це твердження повалив щойно з 1869. р. Кайсер, доказавши, що цю хворобу викликають окремі, своєрідні збудники, малесенькі бацилі, що своєю формою нагадують каву.
Львівські вісті
10.06.1944