Відповідаючи Дѣлу на єго напасть на буковиньских народовцїв, ми і не доглядїли добре, що Дѣло кидаючи підозрінє, мало очивидний замір наших патріотів понизити і обидити. Чистому все чисте — так ми брали і слова Дѣла, але галицкі часописи, котрі лїпше знають правдиву натуру Дѣла, зараз зміркували, против чого воно закидує і тепер годї і нам мовчати.
Дѣло підняло крик, немов би то наші буковиньскі патріоти руководились особистою полїтикою, т. зн. немов би то всяка їх праця в товариствах і у соймі була звернена лиш на те, аби осягнути і здобути щось для самих себе, для своїх осіб; ба, воно навіть вказує без всякого сорому на іменованє посла Пігуляка членом Ради Шкільної краєвої яко на такий особистий здобуток. І хитре з біса! Воно не каже, що такого і кілько здобув Пігуляк для своєї особи тим іменованєм; нї, того Дѣло не каже; воно лиш кидає підозрінє на него, о що єму, здаєть ся, виключно і ходить. Дѣло й не може явно говорити, бо коли-б воно виразно написало: Пігуляк здобув своєю "буковиньскою" полїтикою яко новоіменований член Ради Шкільної краєвої аж цїлих сто риньских рочного доxоду, то кождий стиснув би плечима над такою писаниною: коли-б воно ще в додатку виразно було написало, що той чоловік лиш на те мучив ся в соймі і нищив своє здоровє, аби не лишень здобути сто риньских на рік, але забезпечити собі на 6 років також ту велику приємність, засїдати в Радї Шкільній один або два рази на місяць по три і більше годин з такими приятелями Руси, як п. барон Мустаца, і самому одному обїдати ся за всї справи рускі, а навіть і реферат вести — і то все за цїлих 100 зр. на рік! — то кождий добрий чоловік заломив би руки над — не знати властиво, що сказати — злобою, чи ограниченостю Дѣла. То-ж бо й є, що Дѣло тото знало, і тому воно не писало виразно, що такого Пігуляк або Стоцкий собі здобули, а що силують ся ще здобути для своєї особи, єму треба було лиш кинути підозрінє, клевету, і воно се зробило краще, якби то вдав Марков або Купчанко або Тиміньский або Волян або Мустаца; ба, не лиш краще, але і важкійше, далеко важкійше. Бо що тоті скажуть або напишуть, то не лише не обиджає і не уймає чести і повазї наших патріотів, але навіть підносить їх вагу і значінє для Руси. Цїлком инакше виглядає вже те, що скаже орґан народовцїв на народовцїв; тут вже не можна брати рівнодушно на себе пляму, яку той орґан на кого кидає. А той орґан, Дѣло, закидує буковиньским патріотам-народовцям нї більше нї меньше як нечесне поступованє, закидує, що вони визискують довіріє буковиньского народу руского для своїх особистих цїлий, що Пігуляк просто продавсь за гроші — очивидно правительству.
Що спонукало Дѣло до такого поступованя? Воно-ж уважає себе за поважний дневник. Вчинило воно отсе лиш длятого, що Пігуляк і товариші в полїтичнім зглядї не одної думки з Романчуком, чи має воно на свої виводи певні дані? Коли їх має, нехай зараз напише, нехай явно виступить! Ми Романчукови не підсуваєм підлих мотивів в єго поступованю і не перечим єму права, вважати себе за заступника руского. Відки-ж має орґан Романчуківский право і які доводи на те, що Пігуляк і товариші руководять ся в полїтицї підлими мотивами? Як Дѣло не має нїяких иньших доводів на те, як лише то, що Пігуляк став несподївано членом Ради Шкільної краєвої, то поступило воно собі в крайне нечесний спосіб, почало кидатись на одиницї і обкидати їх нї-сїло-нї-пало болотом; коротко, перестало бути поважною ґазетою а обібрало собі ролю револьверової праси. Дуже гірко і приходить ся отаке казати рідній своїй народовецкій ґазетї. Але де й найблищий рідний починає прилюдно чести уймати, підлоту інсинуувати, не маючи до того жадної підстави, то не можна і не сьміє ся в такім разї мовчати, хоть би воно й як прикро було говорити. Отсе вчинило Дѣло або з легкомисности, або з напасливости; одно і друге поступованє єсть каригідне, бо в наслїдках своїх виходить воно на одно: Теляча радість ворогів Руси і їх наймитів руских. Мустаца і товариші та наймит їх Тиміньский і Волян вже будуть знати, що з такою статиєю Дѣла зробити.*) Як Дѣло не мало иньшої цїли на думцї як отсе, щоби подати смертельним ворогам Руси остре оружіє на патріотів руских, то осягнуло свою цїль докладно. Наше положенє на Буковинї й так тяжке. Сьвідомої інтелїґенциї рускої не більше як жменя. Сила єї лежала і лежить в солїдарности, в єдности. Лиш тим осягнули ми дещо до тепер, і тим гадаєм і на будуче побороти всякі трудности. Що Тиміньский і Волян відскочили, се не дуже ослабило нас, бо вони не роздїлили Русинів. Волян пішов в московский табор, зрік ся Русинів, пішов туда, куда єго з давна тягнуло, а Тиміньский остав ся чистим наймитом Мустаци. Єму не вдалось витворити якунебудь другу партию між Русинами, він проскрібований в кождій партиї. Нї Москалї, нї народовцї не хочуть о нїм нїчого знати. Він вдоволяє ся кришками з волоского стола, як то сам заявив: "Я впав в довги та хотїв таким способом себе й мою родину троха підреперувати. До тепер я жив для громади, а від тепер буду старатись для себе й для моєї родини. Я буду лиш то робити, що менї ряд скаже!"
Отсе слова самого Тиміньского, на котрі є много сьвідків. Ми не підозріваємо отже, але подаємо зараз факта і докази на те, що кому закидуєм. Отакі наші стосунки. Та ледви вдалось нам здержати дальший розстрій і розклад між рускою громадою на Буковинї, аж тут надлїтає несподївано грім з чистого неба, відти, відки єго найменьше сподїватись можна було.
Коли-ж отсе має бути замір Дѣла безчестити одиницї, ввести розклад в руску громаду на Буковинї і розбити єї солїдарність, то розпочало Дѣло отсю "патріотичну" працю не зле. Оттак виглядає принципияльна, відпорна полїтика? Отсе єї знамя?
Боже великий єдиний,
Русь-Україну храни,
Злобу й нерозум з їй нутра,
Тих, Ти, вперед відверни.
Злобу й нерозум, отих наших найгірших внутрішних "приятелїв" викорени раз на завсїди із нашого лона, а з внїшними ворогами вже дамо ми собі тодї якось і сами раду.
*) Вже й зробили в Bukowinaer Post, накинувшись по "своєму" на наших патріотів. Се перший "успіх" статї Дѣла!
Буковина
02.06.1894