В послїднім часі заинтересувались питанєм подїлу буковиньскої православної диєцезиї ширші круги. Бачимо, що розправляють про сю справу ґазети рускі, польскі, а навіть віденьскі нїмецкі. Яким чином виринуло отсе питанє раптом на верха? Нїяка справа не повстає оттак нї з сего нї з того сама собою через ніч. Кожда річ мусить мати свій приготовлюючий початок, нїм вона в очи впаде і набере загального ширшого значіня. Як тої широкої невгамованої ріки лежать заховані у глубинї землї початки, нори, що складають ся із множества крапельок дожджевих, оттак і питанє подїлу нашої диєцезиї не повстало само із себе: і воно виросло на буковиньскій Руси із множества гірких крапельок гнобленя і переслїдованя Русинів на полї церковнім, поповнюваних через 13 років теперішним митрополитом Морарем-Андриєвичем і єго консисториєю. Отсе питанє повстало на Руси із крапельок отрути, що їх спускав митрополит трійним дощем на загибель Русинів. Ті крапельки злились до купи і пливуть тепер широкою невгамованою рікою, котра пустилась просто на тих, що стались єї причиною і готова що хвилї вилляти назад на них ту умертвляючу їдь, котру вони готовили через 13 років для Руси. Для нас же Русинів вона зовсїм не страшна. Противно. Вона для нас чистою струєю, що повстала із тринайцятлїтних слїз народу, нївеченого митрополитом. Вона окружає Русь мов спокійна вода, що хоронила колись замки від нападів розбишак, готова що хвилї втопити тих, котрі-б важили ся єї загатити.
Отже питанє подїлу православної диєцезиї не виплило на верха оттак собі нї з сего нї з того, та не вийшло воно також із голови Тиміньского, як то мильно подала "Gazeta Polska". Не Тиміньского голова до того, котрий завжди грав між Русинами ролю лише чистого кольпортера і ґалльопена гадок і думок, які і иньші голови між Русинами видумували, так як тепер служить з душею і тілом Мустяцї. Гадка отся виринула між Русинами далеко скорше, а від часу, як заняв митрополиче місце теперішний митрополит Морар, не сходить вона з порядку дневного.
Річ ясна, що в кождім краю з мішаним населенєм нема між неоднаковими народами нїколи цїлковитого супокою. Одні старають ся других в кождім взглядї випередити: так в духовім, як материяльнім, моральнім і полїтичнім взглядї. Се єсть природна борба, котра нїколи не устане і не сьміє устати; та коли така борба ведесь в природний спосіб, то причинюєсь вона навіть до вищого піднесеня культурного одного і другого народу, і ушляхотняє і видосконалює обі борючі ся партиї. В такім разї нема нїякої конечности комунебудь иньшому, чи якій третій партиї або правительству мішатись між противників. Коли-ж сходить отака борба з природного шляху і стаєсь просто убійчою борбою, де силнїйший противник стараєсь цїлковито знищити і викоріняти слабшого, тут не сьміють анї сусїдні партиї, анї правительство рівнодушно приглядатись такому станови річий. Саме до такого прийшло за Мораря між Русинами а Волохами на Буковинї. Митрополит нинїшний ставши провідником Волохів на Буковинї ужив цїлої своєї митрополичої сили до поваленя православної буковиньскої Руси. Розпочалось страшне неслихане гнобленє всего, що руске. Ряд всяких утисків і способів гнобленя, число всїх тих трійних крапель, що їх спускав митрополит на Русинів дощем, невсилї нїхто в однім артикулї счислити. Навіть обємиста книжка видана покійним Дашкевичом невсилї була всї гріхи, поповнені нашим гнобителем, вичерпати. Люте своє гнобленє довершив він звістним своїм интердиктом проти всего, що руске, і забороною стикатись рускому народови з рускими товариствами. Але, щоби швидше осягнути свою цїль, то опріч того розсилає між нарід московскі календарі, підпомагає московскі аґентури і їх ґазети, та підпирає московскі товариства. Викохавши велике число волоского духовеньства, справдїшнє чорне війско, чуєсь він так далеко в силї, що важить ся навіть ставати проти державних интересів. Наколи н. пр. навіть румуньске правительство бере взгляд на интерес сусїдної держави, і заказує богослуженя по церквах, заряджені своїми ірредентистами з "Romania libera" на користь волоских проводирів семигородских, обжалованих за забуренє публичного спокою, то наш митрополит, тут таки в Австро-Угорщинї, зовсїм не запретив такі богослуженя, бо їх відправляють, ба, очивидно допустив їх в головнім містї краю, в Чернівцях! Та-ж він прецїнь дуже добре знав, що правительство австрийске заказало також такі богослуженя, бо сконфіскувало дотичну проґраму! Ба, в тім то й лежить цїла біда, що наш митрополит перший загорілець волоский в краю, в него на першім плянї интерес Волощини а аж на другім хиба интерес православія і держави; рускі-ж православні для него не істнують. Коли-ж зважим, що митрополит важить ся навіть на такий — з волоско-національного взгляду вправдї патріотичний і похвальний — але зі взгляду на интерес державний очивидно нельояльний крок, то можна собі легко представити, чого допускаєсь той самий митрополит і єго консистория супроти ослаблених Русинів!
Але тут саме наступає змінена ситуация. У своїй волоскій загорілости і національнім розмаху доторкаєсь митрополит интересів істнованя тутешних других сусїдів, ба навіть интересів державних. Через ослабленє Русинів на Буковинї змінюєсь дотеперішна рівновага тутешних полїтичних стосунків. Волохи стають о стілько силнїйшим елементом, о скілько Русини слабнуть. Випихає та рівновага в краю жене волоску шальку в гору, а друга паде в долину. Се не може для других співмешканцїв в краю бути рівнодушним, а для австрийскої держави така зміна стану просто опасна. Такі подїї в краю мусїли конечно звернути увагу интересованих сусїдів і правительства на себе. Отже зовсїм не для наших красних руских очий а вже зі взгляду на загрожений интерес державний приневолене правительство вглянути в наші неприродні стосунки з митрополитом і поправити хиби, які витворились у нас за Алезанього і Кравса на Буковинї. Але тут треба рішучого і радикального дїланя, коли має ся злу тревало запобігчи. Зміна президентів в деяких і разах хороша річ, але вона не буде в силї загасити поломінь волоскої загорілости, розпалений і підсичуваний митрополитом і консисториєю на Буковинї, коли не наступить заразом дальша рішуча зміна в краю. Поломінь волоскої загорілости дасть ся хиба троха придушити, але жар внутрішний буде чим раз дужче тлїти, аж вибухне борше чи пізнїще в дуже непожаданий спосіб для держави і интересованих сусїдів. Для радикального і природного полагодженя отсих стосунків можливе лиш одно средство: піднесенє буковиньских Русинів із їх упадку до їх питомої природної сили, що може на ступити лиш тодї, коли витягне правительство із нашого здорового тїла того червака, ще нас точить в самім коріни і не дає нам здорово розвивати ся. А операция ся навіть не така дуже тяжка, як би ся може здавало, вона називаєсь технїчним виразом: подїл православної диєцезиї на Буковинї. В тих кількох словах лежить цїла тайна, той певний ключ для осягненя і витвореня здорових стосунків в отсїм важнім закутку нашої держави, а для осягненя такої цїли не повинні жахатись міродайні круги нїяких жертв. А жертви тоті не були-б навіть такі великі, бо православний фонд встанї їх легко сам понести, він ще годен видатки на дві православні диєцезиї покрити. Тай кривди-ж жадної нїкому се не заподїяло-б, як би 250.000 православних Русинів на Буковинї дістали свого православного владику руского. Нїхто не мав би нїякого права опиратись в краю проти отсего справедливого жаданя буковиньских Русинів. Подїли диєцезий були і будуть усюда в християньстві, де того вимагають потреби. А що така потреба наступила, того не заперечить нїхто, коли запізнаєсь з нашими дотичними стосунками на Буковинї. Годить ся тут звернути заразом і на те увагу, що нїяким иньшим способом не дасть ся хоробі в нашім краю запобігти, як лиш цїлковитим подїлом диєцезиї. Іменованє якого иньшого митрополити або й руского владики помічника не то не полїпшило-б справи, хиба що погіршило-б єї в загалї, бо для Русинів гірше вже не може бути. А вже певно мусїло-б Русинам ще й погіршити ся, коли-б вступив на митрополичий престіл один з предложених Морарем кандидатів: Рента, Калінеску або Чунтуляк. Cї три рускі ренеґати страшнїйші люди, нїж теперішний митрополит-ренеґат. Вони-б провадили розпочате ним дїло ще успішнїйше. Взагалї борони нас Господи вже тих ренеґатів, з самими Волохами можна-б собі далеко борше дорадити. Всї замахи на Русь виходять властиво лиш від ренеґатів. Коли-ж би митрополитом став який Русин, то волоскі загорілцї ставляли-б єму такі трудности, що не було-б також супокою; а ще гірше було-б з владикою помічником. Тому однїський вихід поділ диєцезиї.
Супокій і тривка рівновага, яка би наступила з того поводу на Буковинї, були-б такими здобутками для краю i держави, що й не годить ся споминати о тім більшім видатку пару тисячів риньских, яких би вони коштували.
Та здаєть ся, що прецїнь вже раз оглянуло і центральне правительство у наші невиносимі стосунки і готове починити на Буковинї те, чого вимагає рішучо интерес краю і держави. Лиш таким чином можна собі витолкувати появившії ся дотичні статї по ґазетах. Появившись раз, не може отсе важне питанє вже зникнути з дневного порядку, доки воно не здїйснить ся, чого як найскорше дай Боже.
Кілько горя, кілько зойків, кілько поту, працї, кілько слїз недолї мусїв буковиньский нарід руский вилляти, поки єго другі пізнали, почули, узріли, поки зіллялись ті сльози в одну велику струю, що встанї раз загрозити самовільним мучителям і положити їх замахам на руский нарід конець!
Буковина
25.05.1894