З Перемишля.
Говорить ся тепер загально про орґанізацію на поли економічнім, але де як де, то при институціях, опираючих ся на кооперації, доконче потрібна умієтна і трівка орґанізація. Я маю на мисли виключно лиш потребу орґанізації кас позичкових по селах, котра, як до тепер, не єсть ще уладжена. Вправдї видимо в 1887 р. змаганя видїлу краєвого і сойму втягнути тії-ж під заряд рад повітових, ба навіть видано закон 19 червня 1887 ч. 44 В. з. кр. [в соймі внїс ґр. Козєбродскій], на підставі котрого прислугує радї повітовій право переняти в тимчасовий заряд всї зле адміністровані каси. Але сего закона нїяк не можна назвати орґанізацією і як остаточно практика показала, ради повітові не відповіли цїлковито тій задачи за-для браку сил канцелярійних і з браку дотації для контрольорів кас. Тим самим показує ся, що в той спосіб — ще до того при звістній "sprężystości" наших рад повітових — нїякої не можна перевести орґанізації.
Придивім ся, з чого повстали каси позичкові, чиїм грошем і трудом они повстали, а будемо могли судити о висше згаданім законї і о тім, чи нагляд над касами має належати до рад повітових та чи до того потрібно отворити иншу институцію.
Фонди кас позичкових повстали з продажи обліґацій, отриманих громадою за знесенє сервітутів, пасовиск або лїсів, з шпихлїрів громадских, з продажи пасовиска, лїсів, плодів лїсних або пільних належачих до громади, з добровільних складок, кар грошевих, записів, даровизн, а також з винагороджень за роботи надобовязкові около доріг публичних. Фонди ті отже суть власностію приватною, тож видїл краєвий не має найменшого права анї глядати над ними, анї також — як се було в плянї — творити з них нові институції в характері "kas zbiorowych pożyczkowych". До сего прислугує повне право лише громадї або тим, котрі касу заложили і нею опікують ся. З тої то власне причини не скоро, бо аж по довшім часї, прихилила ся більшість соймова до згаданого закона. Закон той і в практицї не має рації бутя.
Але що в многих місцевосгях адміністрація спочиває в руках таких людей, як війт і писар, котрим не можна признати розуміня річи — коли стопа процентова місцями єсть за велика, місцями знов нема нїякої, — а в однім і другім случаю розвій кас не єсть запоручений, тож щоби гріш рускій не дармував ся, щоби та плодоносна нива видала плід обильний, потреба доконче подумати передовсїм о освободженю кас позичкових від нагляду рад повітових, а потім о установленю Союзів, передовсїм повітових а відтак центрального. Союзи ті мали би задачу передовсїм і виключно наглядати над адміністрацією і управильненєм стопи процентової.
Се не так маловажна річ, як би видавало ся, а єсли ми Русини того не зробимо, то зробить се хто иншій — а де як де, то на поли економічної независимости мусимо еманципувати ся від стороньских впливів. Чей-же то кождий видить, в якій ми зависимости фінансовій. Тож нуже з розвагою берім ся до дїла, але перед тим пригляньмо ся: кілько кас у всхідній Галичинї і якій они мають маєток, а впізнаємо, що робота на тім поли не єсть зовсїм злишна.
В цїлій Галичинї, як звістно, єсть 6.230 політичних громад, а з них більша половина, бо 3.350, має свої питомі каси позичкові. Фонди закладові тих кас представляють красний капіталик, бо аж 5,114.537 зр. — У всхідній Галичинї [в рускій части краю] єсть 1801 кас позачкових. Найбільше их в повітах: золочівскім 85, відтак в ярославскім 79, тернопільскім 78, перемискім 76 і львівскім 74. Найменше: в турчаньскім повітї І, в лїськім 4, надвірняньскім 6, в городецкім, добромильскім, чешановскім і рудецкім по 8, в равскім, жовківскім, самбірскім, перемишляньскім, снятиньскім від 10 до 20, в бережаньскім [де недавно вилапано стілько лохварів] єсть 46 кас позичкових. Я вичислив тут лише повіти, в котрих єсть найбільше і найменше кас — всїх вичисляти тут не думаю. Досить, що фонд руских кас позичкових виносить по-над 2½ міліона зр. Тож при стопі процентовій 6% могло би річно бути з 50—80 тисяч чистого зиску, а з того чей можна би ужити 8—10% на веденє адміністрації і контролї. Отже сли би повстала яка институція або союз, — занимав би ся розвитком тих кас, то розвій их можна би при добрім доглядї так повести і так піднїс би ся добробит селян, що можна би було страти, які в остатних роках нанесли цїлій Галичинї неврожаї і повени, собі відплатити. При тім не від річи буде спімнути, що каси Райфайзена закладають у нас як найменше і як найнеохотнїйше, бо в цїлій Галичинї ледви чи є 5 і то всї в західній части краю.
Коли вже пишу о орґанізації кас, то годї замовчати також про доконечну потребу орґанізації шпихлїрів громадских і крамниць, котрих то послїдних богато не належить до звязи "Народної Торговлї". Тож звертаюсь до заряду "Народної Торговлї" з тим предложенєм, щоби постарала ся ті — що так скажу — "дикі" крамницї взяти під свій заряд або ще лїпше, най за для той орґанізації отворить відрубний віддїл — щось в родї "Związku handlowego kółek rolniczych", якій истнує тепер в Кракові.
А тепер позволю собі заапелювати до патріотичних чувств нашої интеліґенції і поручаю ѣй під розвагу конечну орґанізацію сих трех институцій: кас позичкових сїльских, шпихлїрів громадских і крамниць — тих найголовнїйших чинників добробиту нашого селянина. Они то з одної сторони ратують єго від лихви а з другої научать єго шанувати своє, научать єго патріотизму, збудять в нїм чувство любови народної, піддвигнуть з оспалости до ревної роботи на ниві народній. Чей не потребую пригадувати подиву гідного патріотизму Чехів; у них малий хлопчина на стілько патріотичний, що як єго пошле мати купувати таку дрібницю як пр. сїрники, то не купить их у Нїмця, а лиш у свого. Сего не можна назвати шовінізмом і дай Боже, щоб і у нас нарід прийшов до тої свідомости та не напихав чужих кишень своїм грошем. Думаю також, що і пос. Романчук, котрий разом з иншими має занятись по замкненю ради державної орґанізацією Русинів, не забуде також і за потребу орґанізації на поли економічнім в усїх єго галузях. Повні віри і надїї, що праця та принесе Русинам богато хісна, берім ся до роботи!
Дѣло
25.05.1894