Подіі всеросійськоі і украінськоі революціі 1917—19 років доводять, що історичні лєкціі мало впливали на украінський нарід.
В свойому історичному життю украінський нарід ніколи не виявляв обачности, обережности. Як азартний грач, він нераз ставив на карту всю свою будуччину, бажаючи враз виграти дуже богато. І не один раз карта була побита і нарід губив усе, губив свою молоду державу, губив політичну волю, губив свою індівідуальну волю і падав низко, — в неволю кріпацькоі залеглости.
Згадаймо Запоріжжя, польсько-козацькі війни, Хмельниччину, Коліівщину, Уманське повстання. І кінець цієі героічноі боротьби за національну і релігійну волю і за соціяльні здобутки кріпацтво, панщина, рабство, малоросійське генерал-губернаторство.
Революція 1917—1918 років і межинародня ситуація підвяли нас до висот самостійноі Украінськоі Держави. Ми не задовольнилися цим, ми пішли до будови фантастичного большевицького замку. З початку повстання проти гетьмана наші "державні мужі", "наші соціялісти" тільки й голосили: "лівійше завертай, — лівійше за прикладом московських большевиків, бо тільки цим большевицьким шляхом ми зможемо повести нарід за собою".
Державний корабель і справді вернув все ліворуч, та ліворуч але... украінський нарід чогось не йшов за українськими большевиками, не боровся за них, не слухався ix, з украінського війська розбігався, а московське большевицьке військо завоювало повіт за повітом, московські большевицькі генерали з украінських таки дядьків будували армію і цією армією покорили всю Украіну і під захистом цієі арміі, зложеноі з украінських людей, грабують Україну і нищать військо Директоріі. А украінський соціялістичний Уряд все ліворуч та ліворуч бере, до самого Галицького кордону доіхав, так-що вже лівіше брати й нікуди.
І не дивлячись на все це, на повну руіну всіх лівих проєктів, на руіну цілоі Наддніпрянськоі Украіни, в такий страшний і поучаючий момент, находяться ще людці, котрі нічого не навчилися, знаходяться політики які на сторінках часопису "Народ" кличуть: "Мало взяли в ліво, хлопці, ще лівіше бери, ось ми і у себе, в Галичині лівий Секретаріят заведемо, тоді вже нарід напевно піде за нами і ми таки збудуємо самостійну Украіну". Автор з "Народа" дійшов до того — напевно глузуючи з наших наддніпрянських політиків — що став запевняти, що на Полтавщині селяне повстали проти російських большевиків тільки для того, аби завести у себе украінський большевизм... Так ніби авторови досконально не відомо, що повстання на Полтавщині носять виключно національний характер. Бажають мовляв, аби большевицькі проклямаціі писалися чистою украінською мовою і тому, мовляв, селяне повстали — словом — йдуть вмірати за чистоту украінськоі літературноі і розговірноі мови.
Пане з "Народу"! І що це Вам схотілося так глузувати з уряду Директоріі, зі всіх нас Наддніпрянських Украінців?
Ви-ж добре й самі знаєте, особливо тепер, після прикладу большевицькоі організаціі, що силу набувають тільки через відповідну організацію, а не через кличі, що московським большевикам сильну армію збудували не дописувачі газет большевицького напрямку, не палкі промови і проклямаціі лівих есерів і большевиків, а відомі царські генерали на ймення: Царський, Клембовський, Гутор і... про котрих кажуть, що вони й тепер монархісти і чорносотенці.
Так само і в московській соціялістичній республиці порядок підтримується не кличами, не балачками, не красними обіцянками, а карательними військовими залогами з Латишів і Китайців та організацією поліцейського догляду і все це там роблять не полуграмотні новітні урядовці, а старі діячі поліцейськоі і жандармськоі служби.
Все це Ви й самі добре знаєте, — для чогож Ви так жорстоко глузуєте з бідних Наддніпрянців.
Українські вісти
15.05.1919