Семого мая розпочала ся у Клявзенбурзї в Семигородї карна розправа против дра Ратіу, волоского проводиря Семигородского і товаришів. Вони оскаржені за зраду державну.
В Румунїї є товариство "Romania libera", котре взяло собі за задачу і дїлає в тім дусї, аби відорвати Буковину і Семигород від Австро-Угорщини і прилучити до Румунїї. Отсе анти-австрийске товариство визискує процес дра Ратіу в такий спосіб, що взиває Волохів в Румунїї, аби заявили своє обуренє проти Угорского правительства і аби відправляли по церквах богослуженє за оскаржених. Але румуньске правительство заказало всякі такі демонстрациї в цїлім королївстві і мотивує той заказ тим, що нїхто не має права мішати ся у внутрішні справи чужої держави. Отак льояльно поступило собі румуньске правительство супроти сусїдної держави. Оно не хоче мати нїчого спільного з анти-австрийскими ірредентистами з "Romania lіbera".
Цїлком инакше поступили собі в тій справі наші домородні полїтики волоскі. Они піддали ся зовсїм під коменду ворожого Австриї товариства румуньского "Romania libera". Політичне волоске товариство черновецке "Concordia" оголосило таку свою ухвалу, де завзиває буковиньских Волохів, аби виповняли в цїлім краю точнїсїнько ті самі демонстрациї з поводу згаданого процесу, які приписує "Romania libera", кличе і взиває Волохів буковиньских до пімсти і молитви проти Угорского правительстра за унїятских Волохів Семигородских, котрих називає братами "одної крови і кости!" Правительство сконфіскувало "Gazeta Bucovinei", що надрукувала тую відозву, і запретило головні збори "Concord-иї" з того поводу.
Отсї прояви в нашім краю дають дуже богато до мисленя, бо они дуже добре характеризують наших проводирів волоских, тих "автохтонів", "сторожів автономії Буковини", "хоронителів православія", "опікунів буковиньскої Руси," "патріотів австрийских", що кождої хвилї аж розпливають ся в своїй льояльности. На самім чолї полїтичного проводирства буковиньских Волохів стоїть "наш" митрополит з своєю консисториєю, Мустаца, Зота, Вольчиньский. Рішенє "Сonсord-иї" підписане Зотою, "руским" проповідником Вроконовичом і професором Стефановичом.
Заявлене співчутя буковиньских Волохів в недолї своїх братїв не лиш в Семигородї, Угорщинї, Румунїї, а навіть скрізь, де вони не були-б, єсть зовсїм людский природний прояв покревности; лиш злобний чоловік міг би таким співчутєм зражатись і єго легковажити. Ми, Русини не маєм нїчого проти оказаної симпатиї Волохів до Волохів; таж і ми Русини, розсипані по сьвітї і роздїлені по ріжних краях, не зрікаєм ся і не зречем ся співчутя з долею наших братів в Галичинї, Угорщинї, Московщинї, ба, навіть аж до Америки звертаєм ми наші симпатиї і любов до нашої рідної крови і стоїмо з американьскими Русинами в духовій звязи. Не в тім отже провина наших домородних волоских проводирів, що заявляють взагалї своє співчутє; провина лежить в способі, як они ту свою симпатию братерску виявляють, і як они рівночасно відносять ся до таких братерских чувств других людий в подібнім положеню. Солїдаризуватись з стремлїнями і зарядженями товариства "Romania libera", котру навіть правительство румуньске поборює — а вже-ж саме правительство румуньске буде найлїпше знати, що Волохам личить, а що нї, що їм полезне, а що шкідне — се поступ такий, котрого годї назвати льояльним супроти нашої австрийскої держави. Коли ж дальше порівнаєм відносини отих волоских проводирів супроти буковиньскої Руси, коли зважим, як скажено они кидають ся на наших братів галицких, що працюють на Буковинї для добра своїх тутешних братів, як заїло перечать они всяку, навіть духову звязь буковиньских з галицкиии Русинами, як горлають они проти всякої стичности православних Русинів з унїятскими Галичанами, як раді-б они заголомшити всяке духове житє наше на Буковинї; коли порівнаєм отсе все з галасом і криком проти мадярских утисків унїятских Волохів, котрих узнають за братів одної крови, не зважаючи тут на те, що то унїятска кров; коли нагадаєм, що тутешний митрополит запретив всяку духову поживу буковиньскому народови, що Зота голосив навіть у соймі безглузду теорию, мовби то буковиньскі Русини зовсїм иньшим народом як галицкі Русини, а грецкий Волох Мустаца верещить, щоби видати буковиньских Русинів їм, отим безсовістним махерам, на ласку і неласку, що они будуть їм щирійшими опікунами, і о їх добро лїпше дбати, як єго питомі рідні заступники; коли все те перепустимо отак перед нашими очима, то задрожить чоловік у всіх своїх суставах, розум стане і не найде відповідного слова, щоби докладно напятнувати отих фарисеїв, тих духоубійчих фальшивих проводирів волоских. Тут не дають они нам дихати, кидають ся на руских послів, і кричать явно у соймі: заберайте ся, ми будем лїпше опікувати ся вашим народом — а в Семигородї вішають всї пси на Мадярів, кричуть на утиск і не хочуть задоволнятись опікуньством Мадярів над волоским народом. Не красно тїшитись над чужою недолею, ми-ж і не тїшим ся нею, ми подїляєм навіть біль Семигородских Волохів з поводу їх утиску і їх кривди зі сторони Мадярів, і подїляєм єго щиро, бо ми відчуваєм також такі самі дуже діткливі кривди і утиски на Буковинї, зі сторони — правда не Мадярів, але таких самих як мадярскі, волоских загорілцїв, — ми отже й знаєм докладно оцїнити той біль; але яким чином, яким правом сьміють кричати про утиск своїх братів наші волоскі загорілцї, коли они самі тут то саме поповняють і то в найстрашнїйшій мірі, поповняють те, на що у Семиградї горлають. Ба, ще гірше. Прецїнь Мадяри ще не заказали Волохам читати все, що волоске, і стикати ся з волоскими товариствами, а в нас і таке стало ся, а зробив се ніхто иньший, як наша злюща мачуха, наш волоский митрополит. Отак то і розуміє Мустаца те, щоб полишити заступництво руского народу їм. Добре вони єго заступають!
Розбрикались наші загорілцї, нехайже брикають! Кажуть, що добре брикати, коли приступає. Алезанї і Кравс пустили волоским загорілцям мотуз так дуже на довго, що й не диво, що єго не чують і напав їх бидзень. Они будуть так довго брикати, аж почують у Відни міродайні круги, що мотуз волоских загорілцїв, котрий їх з нашов державов вяже, готов ся урвати. А коли-б почали слїдити за тим мотузом, то найшли би легко того, хто єго найдуще торгає, они і зайшли-б аж до нашої резиденциї митрополичої, до того гнїзда, де всякі несупокої, всякі лиха у нашім краю виводять ся.
Не розбивши того гнїзда, не буде і на Буковинї ладу нї супокою, не поможе навіть і десята зміна краєвих президентів!
Буковина
18.05.1894