Психологія маси

Поет, нє дорожі любовію народной,

Народной похвали пройдьот мінутній шум.

(А. Пушкін)

Колись римський поет Горацій писав про непостійність римських громадян, називав її "хиткою юрбою квіритів" (mobilium turba Quiritium). Від цієї маси в останніх десятиліттях Римської республіки залежало призначення на високі державні становища, ця ж юрба могла ухвалювати закони і рішення загально-державної вaги.

Непостійність і ненадійність широких мас у громадянсько-політичних справах різні дослідники пояснювали неоднаковим способом. Основу для наукового дослідження "масової душі" дав французький учений Ґустав Ле Бон у своїй праці "Психологія юрби". Після Ле Бона наукова література про цю проблему дуже розвинулася і розширилася. Загально кажучи, досліди психології мас держаться тих основ, що їх дав Ле Бон.

Досліди "масової душі" виявляють, що в юрбі навіть люди високого розуму й освіти тратять рівновагу духа і піддаються впливам свого окруження. Цим пояснюється таке явище, як хрестоносні походи: люди, що могли розуміти безглуздя походів малих дітей у Палестину, "визволяти Єрусалим", самі піддавалися масовій психозі. В юрбі твориться "колективна душа", що діє самостійно, при чім поодинокі члени юрби свою індивідуальну волю і власний розсудок втрачають. Юрба своєю хиткістю нагадує вередливу дитину: вона може бути великодушна, шляхотна, лицарська, але часто буває безглуздо жорстока і несправедлива, легковірна й панічна. Можемо показати на прикладах з історії, як радикально мінялися настрої мас від однієї крайности до другої. Нпр., гетьмана Богдана Хмельницького зустрічала ціла Україна і "ввесь святий Київ" при кінці 1648 р. як Мойсея, що визволив народ із "єгипетського рабства". Це під впливом успіхів у війні з поляками. А коли прийшли невдачі, то вже в масах народніх заспівали іншої:

"Бодай того Хмельницького

Первая куля не минула,

а другая устрелила,

у серденько уцілила"...

Та це так скрізь буває. Англійського лорда-протектора Олівера Кромвеля шанував нарід не менше, як в Україні Хмельницького. Але по смерти диктатора та сама юрба, що зі захопленням вітала його живого, з неменшою радістю дивилася, як викопаний із землі труп Кромвеля вішали на шибениці.

Великий знавець психології мас Наполеон І. висловився раз до одного свого старшини підчас тріюмфальної зустрічі "імператора французів" у Парижі: "Ще з більшим захопленням вони дивилися б, коли б мене вели на шибеницю". Доля судила Наполеонові самому пережити ці хвилини хитання мас від одної крайности до другої. Після поразки Наполеонового війська в "битві народів" під Липськом у вересні 1813 р. армії протинаполеонської коаліції — австрійська, пруська, російська, англійська та інші — входили в березні 1814 p. в столицю Франції. Пруська графиня Софія Шверин, що була тоді в Парижі, писала про те, як зустрічали парижани чуже військо: "Мабуть ніякий ворог і переможець не був так прийнятий, відколи світ стоїть. Пан Лесток, що насамперед в'їхав з відділом уланів ґвардії, був майже стягнений з коня. Всюди цей відділ був оточений захопленою масою. Приголомшуючі оклики: "Нехай живе король (пруський), імператор (російський), нехай живуть союзники, нехай живе мир" — наповнювали повітря. Чим далі проїздив відділ, тим більшою ставала народня маса, тим необмеженіше було захоплення. Видно було членів французької національної ґвардії, що прив'язували відзнаки почесного Леґіону до хвостів своїх коней. Прокляття на Наполеона мішалися зі захопленням". Так то зустрічали французи чуже військо, бо втомилися безконечними війнами, які вів Наполеон. Народна маса хотіла мира, спокою і забезпечення здобутків революції. Але французька шляхта і король, що прибув в оточенні "союзницьких" армій, завели в країні реакцію. Настрої мас негайно змінилися. І вже французи почали з симпатією згадувати Наполеона, що його вислано рішенням cоюзників на острів Ельбу. Побувши там короткий час, Наполеон рішив спробувати щастя і з невеликим відділом війська причалив до берега Франції і рушив на Париж. Військо короля Людовика XVIII-гo переходило до Наполеона. За 20 днів він був у Парижі. Парижани зустрічали його, як визвольника.

Тільки 100 днів тривала влада Наполеона. Він програв бій під Ватерльо. Настрій маси знову обернувся проти Наполеона. Імператор французів не хотів показуватися в Парижі, мав навіть думку покінчити життя самогубством...

Так усе в історії: коли щось удається, то це називають геройством, великим ділом, а виконавцеві дають титул "мудрий", "великий", "завойовник". Коли ж трапиться нещастя, то кажуть — "авантюра", а винуватця назвуть "пройдисвітом". Тому з настроями мас треба рахуватися так, як з усіми іншими фактами, але ніколи їх не вільно перецінювати або робити єдиним мірилом політично-громадянської діяльности. Так як треба перевірити причини плачу чи захоплення дитини, таксамо треба знати причини різних збірних настроїв і відповідно до того треба впливати на збірну психіку народу.

Але вага всього не в тому "чого хоче нарід", але в тому, чого хоче провід. Від того, чи він має свою позитивну ідею та гурт людей, які зуміли б її здійснити, залежить розвиток або занепад народів або їх поодиноких груп.

Краківські вісті