Громада Вислок-великій в сяніцкім повітї закупила недавно обшар двірскій в тім селї, т. є. 2400 морґів землї, тартак, млин, дві коршми і кілька двірских будинків. Закупно тоє відбуло ся, як описує в "Русскій Радї" священик (самостійний сотрудник) з Горішнього Вислока в такій спосіб:
Село Вислок-великій лежить в сяніцких горах у стіп Бескида, котрого хребтом тягне ся границя межи Галичиною а Уграми. З того Бескида випливає бистра ріка Вислок. Отже на тім Бескидї, покритім лїсом буковим а низше красною ялиною, знаходить ся той цїлий обшар двірскій, котрий ми закупили. Дїдичем обшару був Віктор, пан з Заршина.Той пан запродав жидам всї лїси, т. є. дерево, за 70.000 зр., котре мають вирубати до 10 лїт. Я, наставши священиком в Горішнім-Вислоку, тамтого року з початком сїчня, погадав собі, як би то добре було, коли-би мої парохіяне бодай половину обшару двірского купили на власність, тим більше, що люде в цїлім Вислоку говорили собі, що пан Віктор продав би і землю на вічність. Я цїле тоє дїло взяв собі горячо до серця, вивідав ся про цїлу справу добре, а узнавши від пана Віктора, що він дїйстно продав би і землю, постановив будь-що-будь намовити своїх парохіян до того користного купна. А видїв я, що мої парохіяне дуже честні, розумні і побожні люде, слухають свого душпастиря і уважають єго за свого проводиря. Одної недїлї в місяцю лютім тамтого року по службі божій промовив я до моїх парохіян горяче слово: Купуйте святу землю, бо в тім ваше богатство, в тім ваша слава і сила. І дав Бог, що мої слова упали на добрий ґрунт. Того самого дня прійшли до мене самі найбогатші ґазди і сказали менї, що они готові за всяку цїну закупити обшар двірскій. Я тим дуже утїшив ся. Того самого дня поїхав я до мого старенького пароха, о. Андрея Кочиркевича, що суть душпастирем в Вислоку-нижнім, праведного і дуже честного Русина, і просив єго о пораду, як до такого великого дїла успішно взяти ся. О. Кочиркевич заохотили мене і обідрили тай обіцяли, що і самі в церкві промовлять до своїх парохіян, щоби куповали цїлий обшар двірскій, а мене призначили, що я тоє всьо маю перевести до кінця. І так стало ся.
Громада по промові свого пароха вибрала мене на свого заступника, а до помочи додала менї свого учителя, Пантелеймона Шургота, дуже порядного і честного Русина, котрий много заслужив ся в тім дїлї для громади і єму всяке признанє за єго труди і ревность належить ся. Оба ми взяли ся до дїла. На моє предложенє рада громадска ухвалила продати дерево з 200 морґів ялового свого лїса, а що буде не ставати, позичити в банку. За дерево взяли-сьмо 28.000 зр., а за цїлий обшар двірскій жадав пан 40.000 зр., то нестало нам 12.000 зр., котрі визичили в банку у Львові по 4 від ста на 52 лїт. Признанє належить ся і честним ґаздам: Федорови Сипинцї, Михайлови Деркачеви, Иванови Ґузилякови півцеви церковному, і Василеви Лапитчакови, котрі ревно потрудили ся в тім дїлї і через то заслужили собі на честь і славу.
Дня 14. марта с. р. підписали ми контракт купна, і от дїло, Богу дякувати, скінчене. Правда, много клопотів, заходу і працї було, но без того єще нїхто нїчого не доконав.
Наконець именем цїлої громади виражаю сердечну подяку ц. к. нотареви в Буківску, п. Северинови Жуковскому, котрий показав ся правдивим народолюбцем, бо в цїлій справі того купна був нашим правним порадником і то безплатно.
Тепер Вислочане мають 3.100 морґів свого власного обшару, бо окрім закуплених 2.400 морґів мають єще своєї давної громадщини 450 морґів лїса і 250 морґів пасовиска, котрі дістали при реґуляції сервітутів. Правда, орного поля на закупленім обшарі двірскім нема богато, бо тілько 200 морґів, але за те пасовиска множество, і то доброго, — а свобода, а воля, а паньскі лїсні не будуть вже гонити за нашими воликами та не будуть з народу стягати по 10 та по 20 зр. Отже Вислочане говорять собі: Бог ласкав на нас, післав нам сонце і в наше віконце, свобода у нас засїяла, ми викупили ся!
Дѣло
07.05.1894