викликала — і мусїла викликати — огірченє у всїх т. зв. меншостей національних, то значить: у народностей майоризованих, а тими в Австрії по коронних єї краях є по-найбільше Славяне.
Міністер п. Мадейскій сказав: "Часто забуває ся, що національний розвій народів повинен бути в першій лінії річію прояву власної сили нації і аж доперва від якоїсь границї можна жадати опіки державної яко культурного обовязку держави".
На такій погляд п. Мадейского нїяк згодитись не можна. П. Мадейскій, виголошуючи таку засаду, забув хиба, що в Австрії истнують основні закони державні, котрі безуслівно, без нїяких застережень, запоручають всїм народам рівне право до опіки державної, тим більше, що всї народи поносять рівні тягари для держави і в тім взглядї нема нїяких виїмок.
"Міра для обєму — сказав п. Мадейскій — в якім має обертатись державна опіка для цїлей національних, не єсть одностайна, бо стадія національного розвою не є у всїх народів однакова".
Сей погляд п. міністра дасть ся висказати иншими словами осьяк: Для тих народів, котрі дійшли до висшого ступіня розвою, т. є. котрі мають уже багато, держава повинна давати ще і ще, а тим, котрі мало що мають, капнути від часу до часу лиш якусь дрібничку. На сей погляд нїяк згодитись не можна. Конституційна засада рівноправности народів вимагає именно, щоби правительство заопікувалось народами слабшими і старало ся о их національний і культурний розвиток так, аби они на рівнї стали з народами сильнїйшими.
Рівно-ж дуже цїкава річ, яку п. Мадейскій ставить крітерію для оцїненя, чи держава може чи не може сповнити жаданє якого народу на поли шкільництва. Він так каже:
"Що енунціяція соймова, котра вийшла зі співдїланя представителїв обох народностей, дїйстно становить таку крітерію, сему нїхто не може заперечити, але і згідному заявленю волї представителїв обох сторін в палатї послів треба буде приписати таке саме значінє. Отже коли постулати національні здобудуть собі узнанє ухвалою сойму, запавшою при співдїланю представителїв обох сторін, або виплинуть зі згідного погляду тих представителїв в палатї послів — тогдї правительство певно і як найохотнїйше підойме ся их виконати."
Така "крітерія" єсть для всїх майоризованих народів очевидячки дуже кривдяча, бо розвій тих народів був би зовсїм зданий на ласку й неласку сильнїйших народів в поодиноких краях коронних. А того не повинно бути. Правительство центральне мусить стояти на сторожи безоглядної справедливости і слабшому народови дати то, що єму належить ся, а не оглядатись заєдно на сяку чи таку волю дужшого народу, то значить — ще раз повторяємо — здавати слабшій нарід на ласку або неласку другого.
Ми уважаємо за свій обовязок зазначити отсе згідно з голосами дневникарства всїх т. зв. меншостей національних в Австрії — без огляду на те, яке там становище супротив коаліційного правительства і єго політики займає нинїшний клюб рускій у Відни.
Дѣло
26.04.1894