[Статья надіслана.]
(Докінченє.)
Волею историчної долї судилось так, що як заведено в Австрії конституцію, то дїйстними і властними господарями Галичини стали Поляки. По теорії і з уваги на суму всїх обставин краю, треба було передовим людям обох народностей поєднатися на основі рівноправности і разом працювати, щоби всїм було добре. На чолї керманичїв краю опинилася шляхта. Вже ж, можна думати, люде добре просвічені, і, цїлком певна рїч, люде економично забезпечені. Можна було сподїватися, що керманичї, тямлячи, исторію відносин Польщи і Руси, тямлячи, що Польща шляхотска на віки похоронена, тямлячи злиденний бит маси галицкої людности, — легко зрозуміють, яка робота і задача випала для них, зрозуміють, що их обовязок, станувши на чолї, вести край і єго людність до світла, до культури, до загального економичного добробиту.
Чи зрозуміли-ж галицкі керманичї отсю конечну задачу ? Чи зрозуміли они — тії, що засїдають в краєвім соймі, в краєвій радї шкільній, і в повітових видїлах та радах, — що, як каже п. Щепановскій, „нїяка сила на світї, нїяка санкція, чи то державна, чи суспільна не має права накладати на одиницю обовязку, що противиться єї совісти“. За відповідь беремо цїлу книжку п. Щепановского. Скрізь по Галичинї верховодать Поляки, переважно шляхта, і п. Щепановскій признає, що „шляхта, як була важним чинником в нашій (польскій — Ред.) минувшости, так осталась ще й доси...“ (ст. 150-151).
Вже-ж не треба наводити тут маси фактів, як господарувала і господарує шляхта вкупі з бюрократією в Галичинї, — досить буде спитатися : чи перевела хоч трохи рівноправність Русинів і Поляків ? чи до нинї не загороджують Русинам шлях до просвіти, до культури, до економичного полїпшеня житя ? Русини мусять розгороджувати — і на то марнувати і матеріальні і духові сили, ті сили, яких би при добрімь ладї, можна ужити до боротьби проти спільного краєвого лиха і на загальну користь краю.
Так отже керманичї Галичини не зрозуміли своєї задачї. Не зрозумів того, як ми вже зазначили, і п. Щепановскій, бо він, хоч і веде рїч про стан Галичини, але спроваджує своїх читателїв на стежку до Польщї, а не до федеративного устрою Руси і Польщи в Галичинї. він каже : „Будьмо Поляками !“ Добре ! І я кажу : „Будьте Поляками !“ — але дайте-ж і Русинам бути Русинами ! „Будьмо моральними, будьмо ощадними !“ — На що й лїпше, але не станете ви до віку, нї моральними, нї ощадними, доки практично не переведете з нами рівноправности ! Елементарна моральність вимагає, щоби ви не гнобили нашої національности, а елементарна ощадність вимагає, щоб ви не викликували боротьби з нами за наше довічне національне право і не марнували на сю боротьбу сили цїлого краю. Годї вам старатись — ополячити і златинщити Русь, бо се рїч неможлива, се доказує исторія майже 600-лїтного нашого житя вкупі з вами ! А коли сего доказу мало, то звернїть увагу ось на що :
Коли-б на сторонї польского народу була чисельна або економична перевага, або висшій ступінь цивилизації, — то й тогдї-б не легко було роздавити рускій нарід, котрий затявся боротись на житє і смерть за своє національне „я“. Так жеж такої переваги у вас нема. На вашімь боцї одна лишень матеріяльна сила власти, та й єї добули ви тілько випадком. Отже поміркуймо, до чого може окрім економичної руїни, довести боротьба ? До одинакової шкоди обом народам, цїлому краєви, Славяньству і світови. Чому ж Поляки доси не схаменулись ? чому они не зрозуміють навіть власної будущини ? чому не залишили доси недоброї историчної спадщини — ополяченя Русинів ? Тому, що серед польскої интелигенції бракує демократичних идей і тягне Поляків і доси ще до Польщї шляхотскої ! Певна рїч, що Полякам не легко скинути з себе историчну ношу смітя і набратись демократизму, перенятись ним. Исторія Польщї є исторією шляхти ; відорватись Полякови від шляхотских традицій, зречись польщеня Русина — се здаєсь труднїйше, нїж верблюдови пролїзти через голчине ушко, — але-ж верти не верти — а неминучо, за-для власної будущини Поляків, треба им се вчиняти.
Вести дальше боротьбу з Русинами — значить : боротися і з духом часу, і з поступом людей; — значить : не рушаючи нї на ступінь наперед, задержувати розвій власної національно-народної просвіти і культури, лишитись позаду всїх славяньских народів, і придбати собі, замість поважаня і приязни, супротивне чувство і Русинів і Славянщини, і нарештї похоронити себе в ямі викопаній власними руками. До того оно дійде, коли галицкі керманичї і на дальше не схотять піддатись під панованє сучасних идей поступових і загально-людского поступу. Без сего буде finis Poloniae ! — і не спасуть таки „bohaterowie“, якого вказує п. Щепановскій, бо такі Зибликевичї ишли і йдуть старою шовинистично-польскою стежкою, а в дверї стукає вже федерализм, найгіршій ворог шовинизму. Чи готові польскі верховодцї до него ? Галичина відповідає фактами, що — нї ! Они самі не йдуть і нас спиняють, бо не спроможуться скинути з очей полуд историчного блуду, котрий не минув і п. ІЦепановского, бо і він (на стор. 147) повідає нам думки московского-панславистичного змісту, запевняючи, що Поляк — нїби-то людина якоїсь висшої раси... не то, що Нїмець... нїби „народ избранний“.
Кажу, питанє федерализму у нас під дверима. Поляки єго цураються. Яку-ж будущину собі они готовлять ?
Певна рїч, що болгарске питанє, чи сим чи тим шляхом, а от-от прийде до свого кінця, а за ним готово виступити питанє польске. Але-ж польске питанє само, без огляду на питанє руске, не може навіть виступити, не то перейти в житє. 21 миліонів Русинів живуть побіч 111/2 миліонів Поляків. Значна меншість Русинів, 31/2 миліона, сидить під Австрією, прочі під Россією. Поляків исторична доля розкинула між три держави : 51/2 миліона сидить на власних землях в Конгресівцї, до 500.000 на україньско-руских землях в Россії, трохи над 21/2 мил. на власних землях в Прусах, а в Галичинї всїх их ледви чи есть 3 миліони, з тих на галицко-рускій земли може чи й буде з 1/2 миліона. Значить : головна сила і Русинів і Поляків під Россією. Марно сподїватися, щоби в Россії зроблено початок правдивої федерації трех народностей, рускої, московскої і польскої ; ще менше надїї Полякам на Пруси ; в Галичинї - ж самі Поляки цураються федерації, а тимчасом якій високій привід могли-б зробити тут Поляки ! Отже не беруться они до того. Тимчасом що станесь, коли-б вибухла велика війна ? На користь Поляків она нїколи скінчитись не може. Переможе Німеччина — Конгресівка по Вислу готова опинитись під Прусами, а тогдї і польского питаня так як нема. Руске питанє вже добачила і намітила західна Европа, — она на руско-україньских землях бачить Русинів, а не Поляків. Полякам осталось-би одно : забути на Польщу, навіть на Познань і Конгресівку, і в західній Галичинї федеративно сусїдити з Русинами. Розуміємо, що для Поляків така справа прикра, тяжка, але на то вже воля Немезиди. Може инакше розвязатись питанє польске, але знов таки не инакше, як з оглядом на питанє руске : може розв’язатись без крови, без гармат, а шляхом культурно-просвітної роботи під прапором дїйстної федеративнон рівноправности. Привід мусить очевидно вийти від Поляків, — они мусять зречись гегемонії, насильної асимиляції Русинів. Положенє Поляків-верховодцїв, на короткій час, було-б тогдї справдї трагичне, але-ж треба-б перенести єго, треба-б перенятись думкою, що вся робота від часу конституції ведена була нїби умисне на шкоду і Русинам, і Полякам. Свідомість велика, — се правда. Она вимагає, не уважаючи на біль серця, принести жертву, жертву будущинї, жертву, котра може окупити вікове горе. Раз Поляки переймуться сею спасенною гадкою, раз они в практицї доведуть нам нашу рівноправність, то за недовгій час зникнуть всї „Nędz-и“ Галичини.
Яким чином реализувати, перевести в дїло практичну рівноправність ? відповідь на се легка і ясна : по сей бік Сяну — руска земля, по той бік — польска. Най же на рускій земли господарюють Русини — длятого в рускій половинї Галичини най скрізь, у всїх урядах, судах і школах панує руска мова. Поляки на рускій земли в публичнім житю мусять знати і признати руску мову. Нема на що тут входити в подробицї, — их кождий знає.
Доки сего не буде, доти і економичний стан Галичини буде злиденним, доти все будуть, і то що-раз більші — „Nędz-и“ Галичини, і заходи ті, які радить п. Щепановскій, не доведуть до добра, бо без дїйстної практичної рівноправности Русинів — Галичинї все буде хибувати найпершої елементарної справедливости, а без неї всяке полїпшенє рїч неможлива.
Такі мої думки, що викликала их книжка п. Щепановского. Здається, они не чужі і всїм Русинам, а що-до Поляків, нехай они самі кажуть, чи подобаються им отсі думки ?
П.
